Вихід XI
Голохвостий сам.
Голохвостий
(озирається).
Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу!
(Утирається).
От це вскочив, так вскочив – понікуди!
Завіса
Дія друга
Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво – в пекарню, просто – вхідні.
Вихід І
Явдокія Пилипівна сама.
Явдокія Пилипівна
(сидить коло столу і обмахується хусткою).
Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх!
(Утирається хусткою).
А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свири-довичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні задзвонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
Прокіп Свиридович
(обзивається з кімнати).
А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Явдокія Пилипівна
. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса… Та чого він не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити… Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
Вихід II
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.
Прокіп Свиридович
(виходить потягаючись).
Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось – чи хвигів, чи солоних огірків?
(Сідає коло Явдокїї Пилипівни).
Як тобі здається?
Явдокія Пилипівна
. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
Прокіп Свиридович
. От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Явдокія Пилипівна
. Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
Прокіп Свиридович
. Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Явдокія Пилипівна
. Забуркукав, мій сивесенький!
(Присовується ближче і поправля йому чуба).
Прокіп Свиридович
. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Явдокія Пилипівна
. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі…
Прокіп Свиридович
. Та так, так! Уже давно б час!
Явдокія Пилипівна
. Чого давно? Ще вони молоді! .
Прокіп Свиридович
. Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Явдокія Пилипівна
. Мало чого мні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
Прокіп Свиридович
. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Явдокія Пилипівна
. Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович
. Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна
. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович
. Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому – наш би брат краще.
Явдокія Пилипівна
. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович
. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Явдокія Пилипівна
. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
Прокіп Свиридович
. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа!
(Махнув рукою).
Явдокія Пилипівна
. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
Чути дзвін.
Прокіп Свиридович
. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять…
(Хреститься).
Піти, так щось ноги болять… може, бог простить уже.
Явдокія Пилипівна
. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
Прокіп Свиридович
. Що ж там?
Явдокія Пилипівна
. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
Прокіп Свиридович
. А! То давайте чаю або горілки.
Явдокія Пилипівна
. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
Прокіп Свиридович
. Що ж це? Уже ні з'їети, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Явдокія Пилипівна
. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
Прокіп Свиридович
. Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері… ох, ох, ох…
Явдокія Пилипівна
. Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…
Прокіп Свиридович
. Та панія ж, а не дитина!
Явдокія Пилипівна
. Зате ж розумні!
Прокіп Свиридович
. Ет! Отой пенціон у мене ось де!
(Показує на потилицю).
Явдокія Пилипівна
. Ти знов уже почав?
Прокіп Свиридович
. Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!
Явдокія Пилипівна
. Химко, Химко!
Вихід III
Ті ж і Химка.
Явдокія Пилипівна
. Чи самовар готовий?
Химка
. Ні, ще не ставила.
Явдокія Пилипівна
. Так наставляй же зараз.
Прокіп Свиридович
. Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.
Химка
. Збігай! Близький світ!
Явдокія Пилипівна
. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
Прокіп Свиридович
. Та я й мовчу… Так подавай же хоч самоваря скоріще!
Химка
(зачиняючи двері).
Своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам.
Вихід IV
Ті ж і Проня.
Явдокія Пилипівна
. Де це ви, доню, ходили?
Проня
. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович
. Що ж там?
Явдокія Пилипівна
. Чи не черевики купила?
Проня
(розвиває папір і виймає чепчик з червони ми стрічками).
Ось що я вам, мамо, купила.
(Хоче надіти матері на голову).
Мати одхиляється.
Явдокія Пилипівна
. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня
. Така саме мода.
Явдокія Пилипівна
. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня
. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна
. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
Проня
. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович
. Простота, Проню, не гріх.
Проня
. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович
. Правда і то – пенціон!
(Чуха потилицю).
Проня
. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
Прокіп Свиридович
. Жарота ж тепер.
Проня
. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
Прокіп Свиридович
і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
Проня
. Голохвастов.
Прокіп Свиридович
. Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня
. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна
. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
Проня
. Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович
. А правда, що дочка краще знають.
Явдокія Пилипівна
. Та про мене.
Проня
. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович
. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
Проня
. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Явдокія Пилипівна
. А то чого ж, доню?
Проня
. Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна
. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
Проня
. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна
. Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович
. Та я й нічого… Ось і гроші.
(Виймає пуляреса, у платок завірчєного),
Проня
. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна
. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович
. Та вона не поміша! лишній родич у хаті.
Проня
. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп'ється.
Явдокія Пилипівна
. Та, може, ще й не уп'ється.
Проня
. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
Явдокія Пилипівна
. Не годилося б так, бог з вами!
Прокіп Свиридович
. Та вона й не прийде.
Проня
. А як прийде?
Прокіп Свиридович
. Ну, вже не знаємо.
Проня
. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…
Явдокія Пилипівна
. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…
Прокіп Свиридович
. В пенціоні не були…
Проня
. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
Прокіп Свиридович
. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
Проня
. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об'явленію… Я вас покличу, коли треба буде.
(Виходить до кімнати).
Прокіп Свиридович
. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!
Явдокія Пилипівна
. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко!
(Пішла).
Прокіп Свиридович
. Зате ж благородні!
(Врешті дошукався до грошей).
Химко! Химко!
Голос Химки
(з-за дверей).
Та чекайте, ще не кипить!
Прокіп Свиридович
. Та йди, треба.
Вихід V
Прокіп Свиридович і Химка.
Xимка
(од дверей).
Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…
Прокіп Свиридович
. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!
Химка
. Та як же я покину самовар? Він так погасне!
Прокіп Свиридович
. Та ти його розідми швидче!
Химка
. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки жевріє…
Прокіп Свиридович
. А ти ще пеленою його помахай!
Химка
. Дайте краще вашого чобота!
Прокіп Свиридович
(скида).
Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!
Голос Проні
(з кімнати).
Химко! На записку!
Химка
. У мене не десять ніг, а дві!
Голос Проні
. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!
Химка
. От наказаніє!
(Іде до кімнати).
Вихід VI
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.
Явдокія Пилипівна
(збентежено).
Сестра Секлита йде! Ну, що його робити?
Прокіп Свиридович
. Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.
Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.
Голос Секлити
(за дверима).
Куди це ти, Химко?
Голос Химки
. За вином якимсь.
Голос Секлити
. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.
Голос Химки
. Не казано.
Прокіп Свиридович
. Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..
Явдокія Пилипівна
. Та чому б і не дать, так. боюсь Проні; от лихо!
Вихід VII
Ті ж і Секлита.
Секлита
(еліта з кошиком).
Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна
. Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович
. Здрастуйте!
Секлита
(кида до порога кошик і розлягається на стільці).
Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович
. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
Секлита
. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
Прокіп Свиридович
. Не Сірко, а Сєрков!
Секлита
. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!
Прокіп Свиридович
. Я в своїй хаті властен і голий ходити!
Явдокія Пилипівна
(приносить пляшку горілки і чарку).
А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!
Прокіп Свиридович
. Треба вам якось краще нас величати!
Секлита
. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков!
(До Явдокії Пилипівни).
Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!
Явдокія Пилипівна
. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось…
Прокіп Свиридович
. Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.
Секлита
. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню…
Прокіп Свиридович
(до Явдокії Пилипівни).
Ну, що ж тепер…
Явдокія Пилипівна
(тихо),
І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!
Секлита
. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!
Прокіп Свиридович
. Явдохо! Знайшла Явдо-ху! Скажіть ще Вівдя! Коли б хоч дочка не почула!
Секлита
. Та ну вас з вашими витребеньками! Явдохо, чуєш! Чого ти набундючилась? Давай мерщі горілку!
Прокіп Свиридович
. Та не кричіть-бо хоч так дуже!
Секлита
. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Явдокія Пилипівна
. Тай вуха ж у нас не позичені.
Секлита
. Запаніли! Та що балакати: давай пляшку і чарку.
Явдокія Пилипівна
. Та чи воно не годиться? У нас така дочка!
Секлита
(бере пляшку і палива зараз чарку та є рот).
Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!
Явдокія Пилипівна
. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
Прокіп Свиридович
. Не абиде, а у пенціоні!
Секлита
. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло!
Вихід VIII
Ті ж і Проня.
Проня
(аж руками сплеснула).
Так і знала! Що це ви, до нас у гості?
Секлита
(знов випива чарку).
Як бачиш, небого!
Проня
. У нас сьогодні не прийомний день.
Секлита
. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
Проня
. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
Секлита
. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
Проня
. З вами говорити – гороху наїстись!
Секлита
. Їж, серце, та дивись, аби не збубнявів.
Проня
. Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?
Явдокія Пилипівна
. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
Прокіп Свиридович
. Та і «ти» казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!
Проня
. Поніма вона у моді толк!
(Набік),
Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою – пропала я!
Секлита
. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
Прокіп Свиридович
. Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!
Проня
. Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.
Секлита
. А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-богу, спасибі скажете!
Явдокія Пилипівна
. Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на весь Подол, до якоїсь наймички!
Проня
. Хіба їй розум завадить!
Секлита
. Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові!
(П'є).
Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибачайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.
Прокіп Свиридович
. Та це вже третя.
Проня
(до матері).
Що ж це ви зі мною робите?
Явдокія Пилипівна
. Та я попросю…
Секлита
. О? Третя? А я й забула лічити! Ну, викушайте ж!
(Палива і подає).
Прокіп Свиридович
(дивиться з страхом на Проню).
Та воно конечне…
(Простяга боязко руку),
Проня
(до матері).
Господи, що ж це? І він почне частуватися?
Явдокія Пилипівна
. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
Прокіп Свиридович
. Та одну… уже б час…
Секлита
. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!
Прокіп Свиридович
(озирається і чуха потилицю).
Одну б!
Проня
. Бо це не шинок.
Секлита
. Хіба в шинку тільки й п'ють?
Проня
. Раз у раз у шинку, а в образованих домах тільки до обіду!
(Бере пляшку й чарку).
Секлита
. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!
Проня
. Не діждете!
Явдокія Пилипівна
. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
Секлита
. Руки не одпали б!
Явдокія Пилипівна
. Після пенціона?!
Проня аж тремтить од злості.
Прокіп Свиридович
(до Проні),
Дай мені пляшку й чарку; я замкну.
(Бере, на ходу п'є дві чарки і замика в шафі).
Секлита
. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
Проня
. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Секлита
. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!
Проня
. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
Секлита
. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Явдокія Пилипівна
. Не вашого, сестро, розуму діло!
Проня
(до матері).
Та попросіть її на виступці!
Прокіп Свиридович
(вертаючись).
Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!
Секлита
. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м'яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи!
(Б'є кулаком об кулак).
Проня
. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
Секлита
. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
Проня
(крізь сльози).
Що ж ц�