що був у тебе в тихім Назареті.
Месія.
Ти дорівнятись хочеш…
Міріам (з поривом).
Ні, Месіє,
я не рівняюся до тебе, ні!
Я знаю те, що я нещасна жінка.
Месія.
Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,
єдиної потіхи всіх нещасних?
Міріам (з раптовою одвагою).
Бо ти його не маєш, сине божий!
Месія.
Яке тобі до мене діло, жінко?
Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.
Месія.
Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?
Міріам (не одкриває лиця).
Я вірю, що ти божий син, Месіє,
і всім, окрім мене, даси рятунок.
Месія.
Усім, крім тебе, жінко?
Міріам.
Ти сказав.
Месія.
Я не сказав того.
Міріам.
Та я те чула.
Прости, учителю, я мушу йти.
(Відступає.)
Месія.
Куди ти йдеш?
Міріам.
Не знаю. Так, на безвість.
Месія.
Чого ж ти йдеш?
Міріам.
Бо мушу йти.
Месія.
Навіщо?
Міріам.
Ти знаєш. Ти – Месія! Я не знаю.
Месія.
Зостанься тут.
Міріам мовчки спиняється.
Месія.
Скажи мені, ти чула,
що говорив я людям?
Міріам.
Так, Месіє.
Месія.
Ти прийняла мої слова?
Міріам.
Ніколи
я не забуду їх.
Месія.
І вслід їх підеш?
Міріам.
Вони слідом за мною підуть всюди,
волаючи: «Ти йдеш в неправу путь!»
І, мов на жар пекучий, наступати
я буду на слова твої огнисті, —
сліди мої від них криваві будуть.
Месія.
Уперта річ твоя, ти мов рабиня,
що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде.
Міріам (падає навколішки).
О горе! Впала вже на мене кара,