– Я забираю тризубець. – Заявив чернець і відійшов убік.
Ханой дивився на нього суворим поглядом, але через кілька хвилин зітхнув. Впертість Дітара перемогла.
– Бери. І бери будь-який корабель. Якщо я не можу тебе відмовити, то спробую допомогти.
– За корабель дякую. – Сказав Дітар і посміхнувся. – Але він без капітана не попливе.
Ханой замислився на кілька секунд, а потім відповів:
– Є один капітан, який зможе добратися до того берега.
Дітар напружився.
– Але на нього не розраховуй. Його якраз сьогодні повинні стратити.
– Хто він? – Запитав з нетерпінням чернець.
Ханой розплився в посмішці і зробив паузу. Він окинув поглядом всіх присутніх. Всі до останнього спостерігали за ними. Побідоносець обернувся до Дітара і повільно вимовив ім'я.
– Сатана!
Глава 74
"Труднощі загартовують ченця і демонструють все, на що він здатний". Заповідь Сімдесят четверта. Кодекс Братства тибетських ченців.
Пил, що літав по всьому місту, забивався в очі, в зношені чоботи і за комір сорочок. Він літав зі всіх боків, забарвлюючи волосся в сірий, попелястий колір. Люди збиралися навколо дерев'яної платформи, поступово заповнюючи вулицю і площу. Місцеві крамниці закрилися завчасно. Нерідкі безлади, влаштовані під час страт, приносили їм багато клопоту. Варта не стежила за порядком. Єдиним об'єктом її уваги був в’язень. Вони охороняли його, як до, так і після страти.
Бували випадки, коли збуджений натовп так сильно жадав крові, що навіть після смерті ув'язненого, рвався розірвати його тіло на частини. Полонений весь час був пов'язаний і стояв навколішки. Йому не належить відривати погляд від землі. Всі події проходили повз нього.
Мотузок здавлював руки так сильно, що, здається Сатана глибоко ненависний катові, що її так туго затягнув. Він був з тих полонених, що швидше навіть бажав смерті, але вона з якихось причин від нього тікала. На шибениці не належить посміхатися, але посмішку Сатанаеля не можна було стерти.
Час страти підходив. В голові давно пішов відлік. Помирати – наскільки це погано? Натовп дивився на нього, перешіптуючись. Хтось сміявся і тикав в Сатану пальцем, хтось байдуже спостерігав, а деякі прийшли просто подивитися. Людей зібралося кілька сотень. Жінки намагалися відвести своїх дітей, але хлоп’ят роздирала цікавість. Сам він сидів смирно, не звертаючи уваги на шум роззяв. Його одяг був просякнутий пилом і потім. Недавні плями від їжі і питва, виднілися на порваній сорочці. Волосся було зліплено в грудки.
Воно більше нагадувало густу шерсть, ніж волосся чоловіка. Іноді з натовпу вилітав, який-небудь овоч або камінь, що летів у голову засудженому, але поки що, жодному з них влучити не вдалося.
Ось на дерев'яний поміст ступила нога масивного чоловіка. Скрипучі дошки, трохи не зламалися під вагою ката. Він був високий і череватий, з лисою головою і бородою до пояса. Колір його очей був не зрозумілий. З одного боку він міг здаватися сірим, а з іншого вже зеленим. Все це, тому що його очі були різного кольору. Він піднявся на платформу і притягнув загальну увагу. Трохи відкашлявшись, максимально голосно заговорив:
– За рішенням нового Царя Світу Ханоя Побідоносця, Сатана визнається винним.
Сатана, слухаючи ці слова, ледве стримував сміх. Він підморгував стоячи на колінах і яскраво посміхався жирному судді в коричневому каптані, що сидів навпроти нього, неначе це все гра.
– Не розкрив таємницю знаходження еліксиру безсмертя. – Продовжував кат. – Вступив в змову з ворогом. Зрадив народ Агарти і робив замах на життя Царя Світу.
Поки список його гріхів тривав Сатана демонстративно встав з колін, і сів на землю схрестивши ноги. Він кивав головою на кожне звинувачення, визнаючи свою провину.
– На підставі вищесказаного обвинувачений засуджується до страти через повішення.
Натовп ревів. Всім не терпілося побачити, щоб ноги полоненого засмикалися, як тільки підлога під ним провалиться. Кат спустився за полоненим, що сидів на землі. Він взяв його за сорочку і спробував підняти, але Сатана продовжував сидіти, схрестивши ноги. Тоді він окликнув стражників і вони допомогли йому занести Сатану на дерев'яну платформу. Лише вгорі вдалося поставити його на ноги. Полонений, як і раніше посміхався, отримуючи задоволення від своїх ігор. Кат накинув на нього петлю і сказав:
– Тобі, негідний злочинець, надається єдине великодушне право на останнє слово.
– Ооо.– Протягнув Сатана. Полонений облизнувся, ніби перед ним поставили смажене курча.
Його очі були неймовірно яскраві, а посмішка так незвично для тьмяного міста оголяла зуби. Розім'явши свій рот, він заговорив:
– Шановні… – Почав своє звернення Сатана, але потім різко обернувся до ката і поставив питання.
– В мене є слово або два? Чи я можу сказати промову, а може одну смішну історію?
Кат, стримуючи злість і нетерпіння, зробив глибокий вдих. Він би придушив його прямо зараз власними руками, але порядку треба було дотримуватися.
– Кажи, що хочеш, та швидше. – Гаркнув він.
– Ой, пробач. Я швидко. – Ввічливо сказав Сатана і обернувся до натовпу.
– Дорогі друзі. Як ви не старайтеся, але сьогодні я не помру. Я дуже радий бути тут з вами, але в мене заплановані інші справи.
Він зробив паузу, оглянув натовп і покрокував у бік сходинок, але мотузок на шиї не дав йому далеко піти.
Весь цей час через натовп пробирався чернець. Він розштовхував всіх на своєму шляху. Дітар йшов, крізь людей, що сваряться, до самого центру їх уваги, до Сатани. Він з'явився якраз в потрібний момент.
– Стривайте. – Крикнув чернець.
Варта звернула на нього увагу, а кат підійшов трохи ближче.
– Чому ви хочете його вбити?
– Такий наказ. – Відповів кат і вже збирався повернутися до свого місця.
Дітару вже було звично бачити Сатану таким гордим.
– Ти знаєш правду, за що мене насправді хтять вбити. – Крикнув Сатана Дітару.
Ченцеві треба було діяти швидко, інакше його єдиного капітана повісять.
– Ануш? – Припустив Дітар. – Де еліксир? Хіба за це можна страчувати?
Сатана плюнув на Дітара, і чернець зробив крок убік. Той реготав.
Натовп почав гудіти голосніше. Кат не розумів, що відбувається і лише дивився на людей. Всі хотіли бачити страту, але Дітар затягував цю процедуру.
– Так чому ж ви його збираєтеся повісити. – Продовжував запитувати чернець ката, а той лише знизував плечима і говорив одну і ту ж фразу.
– Ну, такий перший наказ Ханоя Побідоносця.
Є наказ – треба виконувати. Чернець швидко забіг на платформу і, підійшовши до судді, поклав руку на його стіл.
– Я, тільки що від Ханоя. Він прислав мене зупинити страту.
Натовп гудів від невдоволення. Шум ставав все сильніше і деякі чоловіки вже намагалися протиснутися вперед, щоб самим повісити зрадника.
– Стратити їх обох. – Вигукували люди. – Раніше потрібно було розбиратися.
Ні Дітар, ні Сатана, ні кат не звертали на них увагу. Лише стражникам довелося почати стримувати людей, не підпускаючи їх ближче.
– Ханой переглянув вирок. – Продовжував говорити Дітар. – Він прийняв рішення замінити повішення, на двадцять ударів батога.
Суддя закивав головою. Розбиратися тут було ні в чому. Він обернувся до ката і махнув рукою. Той швидко вибрав найміцніший і жорсткіший батіг.
– Це не зовсім те, чого я чекав. – Сказав Сатана, поглядаючи на ченця. – Може ти постараєшся трохи краще?
Дітар нічого не відповів. Кат підійшов до Сатани, стянув з його шиї петлю, опустив його на коліна. Двоє стражників розірвали сорочку на його спині і схопили його руки. Кат завдав першого удару. Шкіряний кінець довгого хлиста розітнув шкіру. Кров знову з'явилася на його тілі. Сатана стиснув зуби від болю. Кат почав швидко завдавати наступних ударів. Другий, третій. Удари були чутні всім присутнім. Очі Сатани божеволіли ще сильніше. Зараз він бився, як спійманий в капкан вовк, гарчавши на ката і на натовп.
Нарешті посмішка сповзла з його обличчя. Площа тріумфувала від того, що з полоненого все ж вийшло вибити сміх.
– Сволота! – Крикнув Сатана і спробував вдарити ногами ката.
Той же, із злістю продовжував бити по поцяткованій рубцями і ранами спині. Крик Сатани намагався заглушити шум ревіння натовпу, але люди кричали ще голосніше.
– Дратує, коли голосно кричать, а ти ще не почав їх різати. – Відповів Кат і завдав ще удару.
Одинадцять, дванадцять. Дітару було ніяково. На обличчі Сатани була гримаса болю і звірячої люті. Але раптом, він шалено засміявся і плюнув у бік ката, потрапляючи йому в ноги, чим викликав регіт натовпу. Тут він отримав ще більш хльосткий удар і закрив очі.
Дев'ятнадцять, двадцять. Останній удар був найсильнішим. Кат вклав в нього всю свою потужність і звалив Сатану обличчям на підлогу. Покарання закінчене. Сатану напівживого підняли і кинули на землю. Сатана краєм вуха вловив рятівний голос Дітара, і почув, як той говорить щось про корабель. Тепер він вже не чинив опір. Дітар і Агіас, схопили його під лікті і повели. Земля йшла з-під ніг, ченці поволочили його в невелике приміщення, і кинули на лаву. Останнім, що він почув, був гуркіт дверей, що зачиняються.
Маленька кімната, що більше нагадувала сарай, прихистила ченців і полоненого. Запах вогкості нагадував Сатані його колишню камеру, тому він не сильно зніяковів, виявившись тут. Спина боліла нестерпно – це був єдиний факт, що зупиняв полоненого від негайної втечі. Із спітнілого лоба стікали краплі поту, а з прокушеної від злості губи крапала кров. Він виглядав, як пес, побитий зграєю вовків, якому вдалося втекти, будучи на межі життя і смерті. Його тіло було повністю безсиле.
Дітар підійшов ближче до Сатани і заговорив.
– Послухай, по-перше, я не бажаю тобі зла, тому що вже врятував.
– Тебе б так хто врятував. – Відповів йому злий в’язень.
– Твоя голова все ще ціла, і не бовтається на мотузці. – Продовжив Дітар. – Так що так, вважай це порятунком.
– Всяка людина тягнеться до себе подібного. – Посміхнувся Сатана. – Ти не мене рятував, а себе. Що тобі треба?
Дітар дивився на чоловіка на лаві, що згорбився, який важко дихав і плював кров'ю на землю. Він був, як завжди прав. Дітар не рятував Сатану, він рятував капітана, який йому потрібний, щоб дістатися до того берега.
– Я збираюся плисти за Тарсішею. – Впевнено сказав чернець.
Сатана, почувши слова Дітара, розсміявся, удача знову на його стороні, і все продовжує йти по його плану.
– З чого ти взяв, що за нею, потрібно кудись плисти? – Запитав, сміючись, Сатана. – Може вона сама від тебе втекла.
Сатана був майстром перевтілень. На кожен випадок, на кожен момент, у нього знаходився свій образ, свої манери і свої слова. Ще недавно дикий звір, що звивався під ударами батога і кричащий прокляття, зараз виглядав спокійніше.
– Ти її не знаєш, щоб казати таке. – Продовжував тримати себе в руках чернець. – В неї не було причин тікати.
– Я знаю куди більше твого, чернець. – Із загрозою, прямо в очі сказав полонений. – Навіть, якщо вона і була викрадена, то чому на той берег?
Дітар відчував, що з ним грають. Він намагався не відхилятися від суті розмови і знову заговорив.
– Це очевидно. Сарафу потрібна вона була тоді, потрібна і зараз. Я попливу туди, і ти мені в цьому допоможеш.
– Ти її так сильно кохаєш, що врятував мене від смерті. – Знову засміявся Сатана.
– Так, кохаю. – Заявив Дітар. – Але, як ти виразився, "не тебе я рятував, а себе".
Посмішка плавно пішла з обличчя Сатани. Він став трохи серйознішим.
– Людина не владна над своїм серцем, нікого не можна судити за те, що він полюбив або розлюбив. Вже я знаю. – Він говорив так милозвучно, неначе намагався заспокоїти ченця. Його слова звучали, як колискова.
– Кохайте один одного, щоб не було і чекайте, не дивлячись ні на що. – Продовжував говорити полонений. – Але, якщо сказав людині "люблю", будь добрий, люби його, поки ти не здохнеш. Чи закрій свого рота раз і назавжди.
– За свої слова я сам відповім. – Гордо вимовив Дітар.
– А я? – Сказав, випрямивши спину Сатана. – Навіщо я тобі?
– Мені потрібен капітан.
– Взагалі дивно, що люди тонуть… – Він сказав це і зробив жест здивування, розвів руки в сторони.
– Ханой сказав – ти єдиний хто знає, як туди плисти.
– О, Ханой сказав правду. Він же тепер Цар Світу.
– Так. – Сказав Дітар. – Він, а не ти.
– Будь-який зад можна помістити на трон, але не будь-яка голова гідна корони. – Знову засміявся Сатанаель.
Шум на вулиці поступово стихав. Варті довелося трохи повозитися, щоб розігнати натовп після страти. Багато хто розчарувався, були навіть такі, хто намагався дістатися самостійно до Сатани, але пройти через охорону їм не вдавалося. Агіас зрідка виглядав за двері перевірити, чи немає кого поблизу. Дітар продовжував розмову з в’язнем.
– Ти попливеш зі мною! – Наполягав чернець.
– Я непротив побути живим, але вам буде простіший, щоб я був мертвий.
– Доки ти мені потрібний, я захищатиму тебе.
– А коли перестану бути потрібний? – Загадково запитав Сатана.
– Тоді ти сам по собі! – Відповів Дітар. – Ти можеш бути вільним.
Сатана потер долоні, неначе все відбувається, як він хотів.
– Все це дам тобі, якщо вклонишся мені. – Посміхнувся полонений. – Адже ти розумієш, що капітан на кораблі головний.
Дітар спохмурнів.
– До чого ти хилиш?
– До того, що ти просиш мене побути твоїм капітаном.
– Якраз навпаки! – Чинив опір Дітар. – Накази віддаватиму я.
Сатана посміявся із слів ченця.
– Якби ти знав, які накази треба віддавати, то сам би був капітаном. Ти хочеш врятувати свою кохану, ну а я не хочу помирати. – Продовжував Сатана. – Море небезпечно і зберігає багато таємниць. Якщо я не буду впевнений у своїй команді, то ми не допливемо.
Дітар замислився. Сатана знову говорив вірні речі.
– Чому я повинен тобі вірити?
– Як мінімум, тому що в тебе немає вибору. – Відповів Сатана.
Чернець зробив кілька кроків по сараю. Сатана розвалився на лавці, немов це був трон. Знову все виглядало так, ніби він господар становища. Дітар зупинився, кинув погляд на в’язня і сказав:
– Добре. Ти капітан, я матрос.
Сатана посміхнувся.
– Будуть моменти, коли я накажу тобі кинутися у воду, що кишить чудовиськами. – Сказав Сатана, зробивши страхітливу фізіономію. – В тебе не буде права заперечити мені або не підкоритися.
– Я розумію. – Лише відповів Дітар.
– Навіть коли мої накази здаватимуться тобі абсурдними і згубними, ти повинен будеш їх виконувати.
Чернець знову кивнув головою.
– Мене вже абсолютно нічого не засмучує і не дивує. – Сказав Дітар. – В будь-якому випадку, я готовий до будь – яких твоїх наказів, заради Тарсіши.
– Настане момент, коли всі відвернуться від тебе, Дітар. Будь готовий.
– Я готовий! – Заявив чернець. – Але і ти знай, що, якщо ми не дістанемося того берега, я вб'ю тебе.
Сатана подивився в очі Дітару. Той не жартував. Його впевненість і безстрашність сподобалися Сатані.
– Справедливо. – Помітив полонений. – Ти врятував моє життя сьогодні і зможеш його забрати, чи хоч би спробувати. Я непроти.
– Якщо ти погодився, тоді пора шукати корабель.
Сатана встав на ноги.
– У капітана завжди є корабель – гордо заявив він. – Я не хочу плисти на кориті, яке вибереш ти, тому попливемо на тому, що вибрав я.
– Якщо в тебе вже є корабель, то це нам на руку. – З полегшенням сказав Дітар.
Нарешті все складається. Капітан знайшовся, корабель теж. Він так поспішав врятувати Тарсішу, що витягнув Сатану з лап смерті. Якби він міг, він побіг би по воді на той берег шукати її. Того дня, коли ящери викрали дівчину, вони нажили собі лютого ворога. Дітар не хотів воювати, але заради порятунку коханої, він сам особисто оголосить війну всьому Підземному Світу.
– Як скоро ми зможемо потрапити на той берег? – Запитав чернець.
– Трохи більше доби. – Спокійно відповів Сатана. – І це в кращому випадку.
– Що? – Раптом запанікував чернець. – Я думав, це займе менше часу. – Це ж Підземне море, воно величезне.
Сатана втихомирив своїм поглядом запал ченця.
– Хочеш швидше, навчися літати, а це море переплисти можна тільки за день. В ньому стільки сюрпризів і небезпек, що тобі і не снилося.
– З яких це пір, кілька скель і невеликий шторм стали для тебе небезпекою?– Незадоволено запитав Дітар.
– Скелі і хвилі – це дрібниці, чернець. Ці води приховують істот гірше Сарафа.
Чернець мовчав. Він не міг придумати істоту страшнішу, ніж чотириметровий ящер. Підземний Світ міг дивувати.
На вулиці все стихло. Навіть охорона вирушила до своєї казарми. Агіас встав поряд з Дітаром. Він вже вкотре потрапляв у пригоди зі своїм другом, і кожного разу не міг зрозуміти, як це трапляється. В Дітара був дар. Він міг надихнути і переконати майже будь – яку людину, а його полум'я запалювало всі серця.
Сатана все так само сидів на лаві. Кров на його спині вже запеклася. Синяки виступили на руках від долонь стражників, що його тримали, губа злегка припухнула. Зовні він був жалюгідний, але в середині його неможливо було зламати. Зруйнувавши себе одного разу, ти отримуєш непохитний характер назавжди.
– Ханой недаремно побоюється моря. – Розповідав Сатана. – Він знає про чудовиськ, що живуть в його водах. Я бачив тільки одне, але припускаю, що таких там багато.
Ченці слухали розповідь і уявляли перед собі картину морських пригод Сатани.
– Древні монстри не терплять втручання в свої справи і жорстоко розправляються з цікавими. Багато тих, хто хотів приручити цих тварюк не повернулися, а ті, хто повернулися, просто їх не знайшли. Я зустрівся з ним випадково. Наш корабель відхилився від курсу через сильний шторм, і ми заплили в центральні води. Середина моря вважається найглибшою, і тому цим істотам зручніше жити там. Коли туман розсіявся, і хвиль майже не було, наш корабель виявився на мілині. Я був здивований, що ми сіли на мілину в самому центрі моря. Але тільки потім я побачив, що ми застрягли на спині величезного монстра.
Почувши це, Агіас і Дітар переглянулися. Їх здивуванню не було межі. Очі Агіаса заблищали. Бажання битви спалахнуло в його серці.
– Сутичка з таким чудиськом? – Із завзяттям сказав чернець.
– Битва так, але результат битви… – Помітив Дітар.
– Вихід не такий важливий. Загинути в такому бою – це вже гарна нагорода. – З посмішкою сказав Агіас.
В якийсь момент вони думали, що Сатана їх обманює, але він сам боявся своїх слів, якими описував подію з минулого.
– Воно справді було настільки великим? – Запитав Дітар.
– О, так. – Відповів той. – Ця тварюка була схожа на ящера – рибу. В довжину вона була, як ціла вулиця Агарти. Величезна голова, з гостро витягнутою щелепою, трималася на довгій шиї. Зуби були, як загострені скелі. А очі, наповнені кров'ю. Одна справа побачити таку тварюку, але зовсім інша, коли вона побачить тебе.
– Як ви вижили? – Запитав тихо Дітар.
– А я хіба говорив, що ми вижили? – Уточнив з посмішкою Сатана.
– Кілька матросів померли від страху, побачивши цього монстра. Потім ця тварюка вдарила своїм хвостом по воді, і нас захлеснуло. Нас скинуло з її спини, але хвиля, що піднялася над нами після удару, змила всіх, хто був на палубі. Вижило лише кілька чоловік. Я не пам'ятаю, як все закінчилося, пам'ятаю лише, що опритомнів на напівзруйнованому кораблі з трьома хлопцями, які втратили дар мови. Ми довго потім дрейфували до берега, не маючи провізії і води. Ханой поступає мудро, що не суне свій ніс у це море. Я б вам теж не радив.
Ченці були вражені історією Сатани. Багато битв вони провели в своєму житті, але не морських. Воювати з людьми це одне, але з чудовиськами було зовсім інше. Дітар закрив очі і уявив собі обличчя Тарсіши.
– Ящери, морські чудовиська або Сатана. – Сказав собі чернець. – Це все дрібниці. Я врятую тебе, навіть, якщо доведеться осушити море і вручну перебити всіх цих тварюк.
Розплющивши очі, він побачив Сатану.
– Ти злякався, чернець? – Запитав його капітан.
– Не важливо, яких розмірів супротивник. Перемагає той, хто не здався.
Сатана нічого не відповів на це. Він лише мовчки, попрямував до виходу.
Глава 75
"Перемагають – лише терплячі".
Заповідь Сімдесят п'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.
Вітрила, наповнені морським повітрям, несли вперед корабель з ченцями на борту. Розрізаючи хвилі своїм черевом, судно підстрибувало і гойдалося з одного боку в інший. Ніяких прапорів або розпізнавальних знаків у цього корабля не було. Він не належав жодному народу або державі, він належав лише одному капітанові. Високий чоловік, років сорока, стояв біля вікна своєї каюти і уважно спостерігав за тим, що відбувається. Море за вікном було спокійним, що рідко траплялося в його подорожах.
Ще вчора вони покинули береги царства Агарти, і ось вже зараз вони зовсім близько до земель рептилій. Сатана був здивований, що їм так швидко вдалося проплисти цей шлях. Раніше це було важче. Чи то море стало миролюбніше, чи то моряки з везінням.
Тепер в ролі, звичнішій для нього, Сатана почував себе знову в строю. Ні раб, ні полонений і не підсудний. Знову людина. Його зовнішній вигляд більше не викликав такої відрази, як раніше. Навіть обличчя виглядало значно молодшим. Руки були одягнені в білосніжні рукавички, які він часто ховав у кишені. Біла крохмалена сорочка, що ховалася під чорним кітелем, надавала почуття переваги. Чорні високі чоботи, якими він ходив по судну, були частиною його форми. Сатана носив їх для зручності, оскільки ходити босими ногами йому вже набридло. Мозолясті ступні, нарешті можуть відпочити.
Його команду складали Дітар, Агіас і кантрі ченці. Були і інші матроси, але їх було менше. В них не було окремої каюти, як у капітана, і для Сатани вони були звичайними матросами. Капітан віддавав накази і контролював їх виконання. Ченці почували себе не впевнено, оскільки їм не доводилося ніколи плавати, тим більше в ролі матросів. Сатана вивергав на них свої лайки, коли завдання не були виконані, або були виконані неправильно.
Якби хтось з них був капітаном, то їх плавання було б набагато довше або ж взагалі не відбулося. На щастя ченців, ніяких подій не трапилося і вже через кілька годин вони побачать берег.
Шум судна, що мчало по морю, приємно пестив вуха моряків. Холодне повітря і краплі води, що потрапляли на шкіру, освіжали обличчя. Останній годинник, коли можна відпочити, добігав кінця. Зустріч з ящерами була неминучою, і необхідно було набратися сил.
Дітар попрямував до Сатани. Його нетерпіння не давало спокою, він повинен знати, що далі. Він пройшовся по дерев'яних сходинках на верхню палубу, підійшов до дверей. Не зупиняючись, він рукою штовхнув дерев'яну перешкоду, що відкрила йому каюту капітана. Дітар зупинився біля столу, за яким сидів Сатана.
– Ти б хоч постукав, перш ніж зайти. – Сказав Сатана.
– Я не хочу, що б ти щось встиг від мене сховати. – Відповів чернець і посміхнувся. – Доки я стукатиму, ти вже щось вигадаєш, а мені цього не треба.
Капітан був у дуже гарному настрої. Його тріумфування говорило про те, що все пройшло ідеально і його план здійсниться найближчим часом. Цю нотку чернець зміг вловити на обличчі Сатани і йому стало ніяково.
– Роль капітана тебе влаштовуєш більше, ніж роль полоненого? – Запитав Дітар.
– Роль є роль. – Лише відповів той, закинувши ноги на стіл. – Вчора ув'язнений, сьогодні капітан, а завтра король. – Сатана загадково посміхнувся.
– Хочеш сказати тобі все одно, ким бути?
– Не зовсім. – Поправив його Сатана. – Я просто готовий бути ким треба для того, щоб досягати своїх цілей.
– І які ж твої цілі? – Продовжував розпитувати Дітар.
– Цього разу наші цілі співпали. Я теж хотів потрапити на цей берег. – Сатана говорив так, слово загадував загадки, відповідь на які чернець не міг знайти. – Ми майже на місці. Я зробив свою справу, а ти роби свою.
– Нас чекають сюрпризи біля берега? – Знову поставив питання чернець. – Думаєш, ящери здогадуються про наш візит?
– Думаю так, але це дрібниці. – Спокійно відповів капітан. – Ми не привертатимемо увагу, а коли притягнемо, то вже будемо на березі. Ви ченці відмінні воїни, ось і подивимося, наскільки це правда.
– Ти ж не привіз нас на бійню?
– А навіть якщо і привіз, іншої дороги немає.
Дітар нахмурив брови. Його положення залежало від Сатани, і він ніяк не міг його змінити.
– На чиєму ж ти боці?
– Гадаю, ти знаєш відповідь. – З посмішкою відповів капітан.
– Просто дай відповідь! – Наполягав Дітар.
На містку корабля запанувала напружена атмосфера. Ченці побачили землю, а це означало, що вони на місці. Відпочинок добіг кінця.
– Ось ми і припливли. – Лише відповів Сатана і, вставши з-за столу, поправив руками свій кітель.
Майже добу вони пливли до берега, і ось коли він так близько, на їх обличчях не було радості. Швидше занепокоєння. Берег, населений величезними воїнами рептиліями, був небезпечним місцем. Воювати з такими тварюками нікому з них ще не доводилося і впевненості у тому, що вони залишаться живі, не було.
Шум на палубі змусив Сатану і Дітара покинути каюту капітана та приєднатися до команди. Корабель підпливав все ближче, але проблема була в тому, що там не було бухти. Хвилі розбивалися об скелі, а причалити до берега можна було тільки на шлюпці. Капітан дивився на землю, що наближалася, і насилу стримував емоції:
– Ось вона, загадка берега Сарафа. Берег – земля рептилоїдів. – Прозвучало в голові Сатани.
– Готуйте шлюпки! – Скомандував капітан, і ченці метушливо почали виконувати наказ.
Корабель наповнився шумом і біганинею. Ченці збирали речі, зброю, припаси і все це вантажили в невеликі човни. Саме судно було цілком придатне для ведення бою, але підпливати на ньому до берега було небезпечно. Вітрила спускалися, канати змотувалися, і судно вставало на якір. Сатана дивився на берег. Вже в другий раз він прибув на цей берег моря за донькою Царя Світу.
– Так в чому ж твій інтерес? – Повернув колишню тему Дітар. – Ти збираєшся забрати собі берег Сарафа або витягнути з нього золото?
Сатана засміявся.
– Там багато покладів золота? – Продовжував чернець. – Коштовного каміння?
Сміх капітана ставав голосніше.
– Я розумію, що ти занадто розумний, щоб жити тільки заради золота, але і без нього твої плани не здійснити.
– Золото це просто метал. – Заспокоївши свій регіт, відповів капітан. – А розум – це інструмент. Не всім дано зрозуміти, як користуватися тим або іншим.
– Тебе ні краплі не бентежить, те місце, куди ми припливли. – Сказав чернець. – В тебе точно є свій план.
– Кажуть, що це місце жахливе, але є землі і гірші.
– Тоді тобі тут буде краще, ніж в Агарті. – Посміхнувся Дітар, натякаючи на його камеру у в'язниці Підземного царства.
– Поки ти думаєш, що я щось хочу отримати – я вже отримую. – Не втративши гарного настрою, говорив Сатана. – Мені подобається саме життя, а не його результат. Підсумок будь – якого існування – смерть.
– Але ти не боїшся смерті! – Здивувався чернець. – Чому ж так відчайдушно намагаєшся жити?
– Всі бояться смерті. – Відповів капітан. – Але люди не бояться отримати смерть, вони бояться втратити життя. Чим більше ти любиш життя, тим сильніше до нього прив'язуєшся і, звичайно ж, боїшся втратити.
– Тобто в тебе немає сенсу в житті, якщо в тебе немає мети?
– А хіба в житті взагалі є сенс? – Здивувався Сатана. – Хіба речі самі по собі мають сенс?
– Ну, звичайно ж! – Вигукнув Дітар.
– Нісенітниця! – Перебив його капітан. – Ми самі вкладаємо сенс в речі. Тарсіша для тебе має один сенс, а для мене інший. Цей берег для Сарафа має свій сенс, для мешканців Агарти свій. Так само і життя. Один живе заради золота, і воно є його сенсом життя, а інший живе заради влади, і влада є його сенсом. Але само по собі життя не має сенсу, якщо ти в нього його не вкладеш. Поки ви робите наступний вдих. Хтось робить свій останній. Перестаньте скаржитися, цінуєте життя.
– Тоді що ти вкладаєш у своє життя?
Сатана подивився на ченця. Він здавався йому таким юним, але вже дуже відважним юнаком.
– Для мене життя – це свобода. Я міняю своє життя, коли захочу і, як захочу, тоді, як ти обмежений лише однією роллю. Вчора я полонений, сьогодні капітан! – Повторив свою фразу Сатана
– А завтра Цар Світу? – Закінчив за нього Дітар.
Сатана знову засміявся.
– Так, або навіть чернець. – Відповів капітан. – Життя – це гра і я впевнений, в ній можна виграти.
– Але можна і програти. – Сказав Дітар.
– Все відносно. – Спокійним голосом сказав Сатанаель. – Твоя поразка – це моя перемога. Навіть час для кожного з нас тече по-різному і, потрапивши сюди, ти в цьому переконався. Думаєш, ти зможеш побачити своїх минулих друзів? – Капітан зробив паузу, чекаючи відповіді ченця, але Дітар промовчав.
Чернець з капітаном піднялися на місток і дивилися в далечінь. Берег придбав чіткі контури. Гострі скелясті хребти нагадували стіну. Їх висота і розташування не давали так просто підібратися до берега. З води бачилися камені і невеликі проблиски суші.
– Бачиш ці рифи? – Вказав пальцем Сатана на валуни біля берега.
Чернець примружив очі і побачив багато маленьких і великих шматків скелі з гострими краями.
– Та бачу. – Відгукнувся Дітар
– Минулого разу я розбив тут свій корабель "Ковчег". Ми намагалися підплисти ближче, але тут немає ніяких причалів чи бухт, тільки каміння.
– Тому зараз ми пливемо туди на човнах. – Вимовив чернець і повернув голову в бік туману, що насувався. – А це що? – Запитав Дітар, вказуючи на каламутну хмару, що рухалася в їх бік.
Туман був блакитного відтінку, і своєю густотою він прямо – таки поглинав усе. Повільно рухаючись у бік берега, він наближався до корабля.
– Ці невеликі хмари часто з'являються біля берега. – Відповідав Сатана. – Але потрапляти в такий туман не варто. На них діють "дзеркала" і, потрапивши в такий туман, твій час перекинеться з ніг на голову. Може піти швидше, а може повільніше. Важко сказати.
Чернець не відривав погляд від туману. Він зачарував Дітара. Сатана помітив це і вирішив скористатися моментом. Він покинув місток непомітно і тихо попрямував до своєї каюти.
Хлопання об воду відвернули Дітара, і коли він озирнувся, то капітан зник. Його це вже не бентежило, Сатана вмів пропадати без сліду. Човни спускали на воду. Агіас керував процесом навантаження і стежив, щоб нічого не забули.
– Ми попливемо перші. – Сказав Агіас, побачивши поруч свого друга. – Я не хочу плисти позаду всіх і пропустити найцікавіше.
– Я вдячний, що ти тут, Агіас. – Подякував Дітар. – Тобі дістанеться бажане. А, ще ти краще за будь – кого зможеш керувати боєм, якщо знадобиться.
– Ну, а якщо ми не впораємося, в чому я сумніваюся, то ви прийдете до нас на допомогу.
– Дочекайся мене! – Почувши ці слова Агіас, обдарував свого друга широкою посмішкою.
– Так вже і бути – Сарафа для тебе прибережу. – Сказав Агіас.
Чернець зробив серйозне обличчя і Дітар зрозумів, що воно означало.
– Адже ми не повернемося з цього берега? – Холодно вимовив Агіас.