Дерево, що росте в мені

Правда не любить, коли її приховують. Вона однаково зринає. Чи то випурхує прудкою пташкою, чи виповзає лякливою гадюкою.

Ніколи не топчися по любові, бо то тобі не виноград, щоб його на вино перечавлювати. То тобі вельми рвучка і крихка штука. Згубиш - більше могтимеш не знайти.

Життя ж бо на сподівання людські не зважає, воно своїми шляхами веде: часто - кривими та вибоїстими, рідко - рівними, мощеними.

"Часом доля саме так і чинить-чи карає, чи рятує, чи, мо', випробовує, коли на жорстокому рингу життя зіштовхує лобами людину з її найбільшим ворогом..."

"Дивно. Бо коли нам зле, ми не міркуємо, як це виправити. Ми зазираємо кудись наперед і думки перебираємо, як уберегтися від іще більших нещасть, що можуть із нами статися. Щось на кшталт: нащо виправляти теперішнє, ліпше про майбутнє подбати. Але чи воно, те майбутнє, настане, якщо теперішнього не вберегти? Своїми ж думками ми заганяємо себе у безвихідь і відбираємо можливість діяти тут і тепер."