Read the book: «Пісні самогубців. Рима, біль та журба»

© Володимир Сліпець, 2019

ISBN 978-5-4493-0233-5

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Від автора

Жити та існувати ніколи не будуть синонімами, так само як бачити та розуміти. Жити в мильному рожевому пузирі, що ховає Вас від власного смогу та бруду – це боягузтво. Ігнорувати реалії та сучасне суспільство – лицемірство. Нити та скиглити, проте нічого не робити – лінь. То є одвічні гріхи нашого виду, які можуть нас вбити!

«Пісні самогубців: Рима, біль та журба» – це мій коротенький збірник віршів. Я ніколи не бачив в собі поета та й ніколи не побачу. Я просто людина, що бачить цей світ трішки інакше. Кожний вірш – маленька історія, сповнена смутком, відчуттям провини за людство та людяність в серці.

Люди так звикли дивитись у дзеркало та бачити якихось химерних героїв, сильних лідерів та навіть богів. А що… А якщо це кінець? Останній наш день, рік, століття. Невже ми залишимо тільки папір, брухт та залізо після себе?

Я бажаю Вам приємного читання… Хоча, я вважаю, що буде сильний післясмак, так що відразу знайдіть відраду – почитайте добру казку, подивіться романтичний фільм. Бо в моєму світі Вас чекає тільки біль та журба, які на цей раз сховались під римою віршів.

Правда може бути жорстокою, а істина – химерною. Тому, якщо Ви досі не злякалися, можливо, знайдете відповіді на власні запитання.

Про Україну

Маніфест

 
Я люблю свій край,
Та майже Україну.
Обожнюю дім,
Мою маленьку хатину.
 
 
Для мене земля
Рідніше держави.
Між ними,
Відчуваю сильну різницю.
 
 
Й мудрі то є слова,
Що твоя Батьківщина там,
Де твій дім,
Спокій, друзі, сім’я.
 
 
Я відчуваю себе
Зручніше вдома,
Де мене чекають…
Завжди та люблять як є.
 
 
Мені майже байдужі
Всі інші люди…
Хоч й прикро за них,
Їхнє минуле, життя, майбутнє.
 
 
Ці пусті очі,
Сірі від будення,
Звичайні життя.
Та ламкі від помилок серця.
 
 
Бодай вони голі,
Кольорові як ті Жар-птиці
Та все ж сірі.
Пусті у душі.
 
 
Для мене скажений пес
Рідніший за нардепа.
Мені сліпий мудріше
Від злого проповідника.
 
 
Для мене вони
Не ідоли та не боги.
Так, лише жадібні,
Хитрі жебраки, які дурять себе й людей.
 
 
Не кажіть «Слава Україні,
Героям слава!»
Краще «Слава гаманцям,
Та вбивцям пошана!»
 
 
Я вже давно не вертаюсь
Очима до телевізора.
Не слухаю,
Не шукаю новин.
 
 
Всі крики та воплі
З екранів мені не веселі.
Ти дикі танці…
Вже вони не смішні.
 
 
Хотілось, щоб в світі
Було менше дурниць.
Щоб був мир,
Затишок та всім втіха.
 
 
Та цього, мабуть,
Ніколи не буде,
Бо люди…
Такі… як є.