Quotes from the book «Цитатник»

Тарас Григорович Шевченко

зітхнув поважно й непричетно

дістав годинника старого

і рушив повагом в дорогувін йшов врочисто тихим містом

в пивницях пиво пив імлисте

стріляв цигарку в перехожих

такий живий такий несхожийдівчата парфумами вкриті

просили в нього закурити

їм отвічав не вельми чемно

Тарас Григорович Шевченковін врешті втік із цього міста

він зник із сяючого місива

і в черешневій квітній піні

його зустріли перші півні

За хвилину до того, як випаде дощ,

ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском

ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж

твого тіла і враз його стиснуть.Так легкі голуби, на вулицях кинуті,

відчувають смак їжі за мить до годівлі,

так солдат, що за хвилю повинен загинути,

відчува деформації у власному тілі.Сміх, що має до мене назавтра прийти,

розпізнаю сьогодні поміж плачу я.

За хвилину до того, як з’явишся ти, -

я тебе передчую.

...пишучи вірші, ти все одно зводиш все до звичайного римування, який вже там біографізм, можливо, саме для цього потрібен перехід до прози, проза, як мені видається, річ куди інтимніша, як можна, скажімо, розповісти про сексуальні збочення своїх друзів у вінку сонетів? Вінок сонетів сам по собі сексуальне збочення.

минулого немає, просто є найбільш

віддалені ділянки теперішнього,

повертатись на які важко й небезпечно.

якби ти тільки знав, які незбагненні

речі діються навколо тебе,

якби ти тільки міг забути бодай

половину

із того, що знаєш.

Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб,

непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися

і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи,

життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це

життя –

достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,

і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої

розповіді;

— ... А то знову прийде до влади який-небудь підар.

— Ваш президент підар?

— Наш президент Кучма.

Адже біль цього міста вже не звести до ладу,

не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав,

тому і я краще здохну, чи просто так упаду

на площу його свободи – виснажену і руду,

аніж відійду від коріння його наркотичних трав.

Тому твоя вітчизна – це

твоє тавро і твій кацет,

чий прояв є надміру злим,

бо туго стягнено вузли,

і хоч гидке твоє лице,

та мусиш бути з ним.

старість це завжди поразка

це навіть не втрата

скоріше володіння чимось що швидко втрачає вартість