Read the book: «Піхотинці Cмерті»

© Микола Васильович Луців, 2019

ISBN 978-5-0050-8641-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Сигарета – це бікфордів шнур, на одному кінці якого вогонь, а на іншому —дурень.»

Джордж Бернард Шоу

Пролог чи анотація?

Важко назвати це прологом, адже битва була розпочата давно тай не нами. Вся людська історія пронизана смердючим запахом паленого табачного листя та дурманними травами. Спочатку куріння було в більшій мірі елементом ритуалів, проте за останні три сотні років ситуація кардинально змінилась. По всій планеті триває тиха неоголошена війна. Війна, яка все набирає обертів та збільшує кількість жертв не погодинно, а посекундно, саме тому так важливо дати відпір ворогу, щоб не стати їхньою черговою жертвою.

Дану книгу об’єднує єдина сюжетна лінія про паління. Вона пов'язує у собі людей, ситуації, неочікувані події та приголомшуючі факти, які навряд чи залишать Вас байдужими. Тому приготуйтесь до захоплюючої подорожі у складі нашої божевільної трійки та підтягніть пожовані соплі, любі новобранці. Настав час змін, час дій! До фінальної баталії зосталось обмаль часу!

З повагою, Генерал-майор Гігвай!

Пролог

Чи помилялись Ви коли-небудь? Думаю, що так! Зазвичай нам неприємно у цьому зізнаватись, хоча про власні помилки та невдачі у сучасному суспільстві взагалі не прийнято говорити, але нажаль, моя історія не обійдеться без ідіотських вчинків, божевільних подій, невдач, розчарувань та мук. Цей непростий період життя був переповнений сумбурними почуттями ненависті, тривоги, зневіри, але якщо Ви зіштовхнулися з такою ж проблемою, якщо Ви залежний курець, тоді дозвольте мені повідати Вам свою історію боротьби. Маю велику надію, що цей досвід допоможе кожному хто насмілиться прожити дану книгу до кінця. Вона написана для тих хто готовий визнавати власні помилки, приймати «неприємну правду» та боротися, зціпивши зуби. Якщо ж Ви шукаєте простого або ж чарівного способу, який позбавить Вас від залежності, тоді Вам краще звернути увагу на інші друковані видання з подібною тематикою. «Піхотинці смерті» – це не чарівна книжечка, це не панацея, тому не надійтесь, що знайдете на її сторінках чудесні ліки, які в секунду позбавлять Вас від усіх проблем. Чарівних методів не існує і це, чесно

кажучи, лякає та вводить в ступор. Саме тому у цю ж мить тіло зціплює якась неосяжна тривога. Проте, не хвилюйтеся – це цілком нормально! Адже боятися в таких випадках – природньо, і хоча, кожен відчуває в середині себе цю тривогу, але визнають це одиниці. В принципі, Вам і не потрібно визнавати свій страх привселюдно, головне не брехати самому собі! Ось це напевно і буде єдиним моїм проханням до Вас впродовж усієї книги: «Не брехати самому собі». Я ж натомість направлю Вас на правильну дорогу, проведу через хащі залежності, попереджу про можливі небезпеки, навчу боротися із

«піхотинцями смерті» й допоможу виграти війну з залежністю!

Завжди Ваш Нововобранець

Анотація?

…..чортові сучі діти їм би тільки папір дурно переводити, краще б папіросок накрутили. Кажуть, пиши вступне. Що за вступне, куди вступати? Вічно щось понавидумують, а ти потім собі суши голову що воно таке. От поможете мені із городом, принесете мішок табаку, тоді будем говорити, а зараз: «Ідіть у сраку!».

Дятько Толя

Глава І.

Переосмислення

Випадкова сигаретка?

Звіт 131-ий окремий розвідувальний батальйон «Цілком таємно» особисто в руки

генералу-майору Гігваю

Теплий осінній вечір. Сонце, кидаючи останні промені, заходило за горизонт. Час від часу ще лунав легкий гомін дітей, які бачились близь під’їздів. Молодий хлопець, діставши з кишені пом'яту сигарету, вмить запалив її, зробивши декілька глибоких затяжок. По його тілу неначе пробігли маленькі мурашки, легке голово кружіння змусило його присісти на лавку що була поруч. Давно він не вдихав цього палючого диму, перші декілька затяжок дались важко, але раз за разом, переборюючи себе, він викурив ту злощаву сигарету, хоч і йому не дуже цього хотілося. Та над силу вдихаючи ту мерзючу отруту, він отримував маленьку дозу задоволення та легкого розслаблення. Він підозрював, що на нього чекає. Більше того, він розумів на що підписується та усвідомлював: знову повернеться у пекельне коло залежності. Та це його не зупинило. Новобранець розумів, що дим нічого не змінить, проте сталося те що сталося. Тепер йому знову доведеться пройти цей шлях, вийти на ринг боротьби зі спокусою та залежністю. Новобранцю доведеться отримати перемогу над злісним та підступним ворогом який вбиває не одразу, а поступово, методично знищуючи організм, проявляючи в цьому свою найбільшу підступність. Та чи вдасться йому виграти в нерівній сигаретній битві? Питання відкрите…

Вони атакують по одному, легкі піхотинці смерті, що йдуть безперервним рядом раз за разом вбиваючи із середини. У кожній пачці двадцять бравих солдатів, мирних і тихих й варто тільки підкурити сигарету, як він вступає в бій. І зразу ж легка піхота б'є помалу точно в ціль. Це походить на жорстоку баталію, де загони піхотинців щільною шеренгою йдуть на ворога, б'ють безжально та впевнено. І тут диву даєшся, адже на тебе наступають батальйони сигаретних сил, а ти сам один на полі битви. І хоча часто сигарети здаються безневинною забавою, але раз за разом вони лишають по собі слід.

Воїну зі стажем легко буде зрозуміти про що йде мова, варто тільки зробити знімок легень, як усе стає зрозумілим. Уся поверхня пошматована дрібною шрапнеллю, але страждають не тільки вони… З часом починає барахлити мотор і зміни в записі кардіограми стають явними, страждають судини й окрім цього ще і бортовий комп'ютер видає збої. Саме тому погіршення пам'яті та інші неприємності неминучі. Безумовно, солдати смерті знають свою справу, вони підступно б'ють у ціль малими пострілами і часто їх не приймають за ворогів, аж поки не стає занадто пізно.

Безглуздо розмахувати зброєю коли війна уже програна. Та все ж не варто

здаватися навіть тоді.

Ця історія почалась доволі неочікувано. Саме в момент, коли наш головний герой, будучи у довгій зав’язці, вирішив викурити сигаретку, забувши про золоте правило: «НЕ існує випадкових сигарет!».

Три роки, довгих три роки він пам’ятав цю заповідь, але щось того вечора пішло не так. Якщо бути повністю відвертим, останні декілька місяців були для нього вкрай невдалими. Стосунки не складаються, друзі підводять, робота не приносить ні грошей, ні банального задоволення. І все б нічого, але саме того вечора все видалось занадто безнадійним, без просвіту в кінці тунелю. Звісно, наш герой розумів, що закуривши нічого не зміниш, просто він втратив будь яку надію. І коли вже немає чого втрачати – байдуже, що буде завтра, важливий тільки сьогоднішній день, важлива саме ця мить, коли він дістає пом’яту сигаретку, підпалює її та вдихає давно забутий димок. У цей момент в його організм всмоктуються хімічні речовини та сполуки, потрапляючи в кров вони розганяють серце, підвищують тиск, стимулюють секрецію залоз, звужують судини… Та основним ефектом є те, що нікотин підхльостує систему задоволення, змушуючи виробляти її дофамін. Власне й тому наш новобранець хоча б ненадовго та всеж відчує маленьке задоволення, легке розслаблення. Проте, цю хвилинну радість, важко порівняти з тими муками на які він добровільно себе обрік.

Висновок молодшого сержанта:

Найнебезпечніший з усіх ворог, той про якого не підозрюєш.

Рокова помилка Новобранця

Скільки раз я промовляв собі: «це остання тяга, останній день, останній раз!» та безупинно обманював себе, вкотре знаходячи сотні причин, щоб пихнути і ще раз. Інколи навіть дивуючись своїй винахідливості у видумці відмазок та відмовок, і все заради чергової дози нікотину. Можливо, не розумів, що залежний, або що більш вірогідно, мені не хотілось цього визнавати. Адже це, м’яко кажучи, просто неприємно. Неприємне саме усвідомлення, що ти залежиш від сигарет! А про те, що вони шкодять та вбивають мене із кожною наступною тягою здається визнати взагалі неможливо. І якщо чесно, то я не хочу говорити на цю тему, вона напрягає мій мозок. Особливо зараз, коли знову купив чергову пачку сигарет та замість того, щоб відкрити її та викурити хоча б одну-однісіньку, сиджу і даремно списую сторінки свого блокноту. Мозок вперто відмовляється працювати, думки стають скупими, писати стає все важче і важче, спокуса занадто велика тому… перекур.

Пих-пих видався на славу, сигаретка зайшла легко, як інколи буває після хорошого обіду. Вона м’яко тліла, пускаючи тонкий димок. Фоном в телефоні грала приємна мелодія у виконанні Джиммі Сакса. Ніколи не думав, що гра на саксофоні може бути настільки крутою. Це був ідеальний перекур. Мені одразу ж згадався період мого навчання. Ох і багато досвіду набрався тоді, ну й поганих звичок в тому числі. Тут, напевно, варто було розповісти про першу сигару, якою вона була і дотошними фактами та прикладами довести і собі, і Вам, що сигарети противні й неприємні, але цеж не так. Всі хто протягом хочаб останнього місяця вдихав дим, не погодитися з цією думкою і я теж. Сигарети несуть насолоду, а інколи буває: покуриш й все як відлягло – суцільне розслаблення, довгоочікувана медитація. Чесно кажучи, думка, що знову потрапив у кабалу залежності приходила у мою голову, але коли викурював чергово «солдата смерті» такі нісенітниці вмить покидали мою голову. Тому не буду про погане, а краще розповім, як ще будучи студентом, за порадою друга почав висушувати сигарети. Вся справа в тому, що під час виробництва часто процес сушки табаку суттєво скорочується через що сигаретний дим має гіркуватий присмак та подразнює горло. Принаймні так розповідав мені мій друзяка, батько якого на той час працював механіком автоматизованих систем на «папіросному заводі», який він так називав видно по старій звичці.

І знаєте, смак у висушених сигарет значно кращий: м'який, без гіркого присмаку з приємним ароматом. Ось варто тільки відкрити пачку, покласти її десь на підвіконник або просушити на теплій батареї і вже за декілька годинок можна знову насолоджуватися приємним м'яким смаком улюбленого димку. Поневолі, викурючи пачку за пачкою, перетворюєшся на такого собі гурмана, часто віддаючи перевагу тільки одній марці «папіросок». Так сталось і цього разу. Я підозрював, що почавши знову, викуривши хоча б одну сигарету – повернуся до старого режиму: 8 міліграм 0,7 смол по півтори загони піхотинців в день. Приблизно таку дозу я надолужив всього за два тижні. Знову

повернувся за старе, висмалюю по півтори пачки вдень. І чесно кажучм, відчуваю себе повним ідіотом. Можливо і не варто було знову починати, але якщо не вмію вчитися на чужих помилках, то хоча б спробую на своїх. Кожного разу, коли бажання покурити стає нестерпним, моя віра у власні сили тускніє, тоді мені здається, що сигарети не полишуть мене ніколи. Так, я вже кидав колись, але щось мені підказує, що ці хитрі солдати так просто вдруге мене вже не відпустять. І знаєте, постійно відчуваю цю оманливу впевненість, наче зможу кинути палити в будь який момент. Але натомість знаходжу собі безперервні виправдання! І все для того, щоб купити чергову пачку, щоб викурити довгоочікувану сигаретку…

В тому то і є їх найбільша підступність, адже мені здається, що єдиним керманичем мого життя є я. Та доки я так вважаю та сплю солодким сном в каюті корабля, солдати смерті впенено, не поспішаючи, направляють штурвал корабля під назвою «Життя» на рифи, а коли я розіб’юсь – вже доля випадку та попутного вітру…