Read the book: «Беззаперечна правда», page 8

Я ненавидів ці аматорські поєдинки. «Ми тут боксери», – говорили ці начинені опудала. «Сер, я боєць. Моя мета – боротися», – відповідав я.

Весь аматорський боксерський клуб ненавидів мене. Їм не подобалася моя зухвала браунсвільська поведінка. Я поводився пристойно, але однаково було видно, як із мене виривається нью-йоркський бунтівник. І якщо мене вони просто не любили, то Каса зневажали. Він міг бути настільки надмірним, що інколи ставив мене в скрутне становище. Я ніколи не давав йому знати про це, але я завжди стояв там та слухав, як він свариться з цими хлопцями, але мені було занадто ніяково від того, як він із ними розмовляв. Він був дуже мстивий і завжди жадав помсти. Він не міг жити без ворогів, тож створював їх собі власними руками. Іноді я собі думав: «Чорт забирай, чому мені не дістався якийсь неконфліктний білий хлопець?» Мені було здалось, що я далеко від того світу, де люди кричать один на одного, що є духу. Але Кас був мені постійним нагадуванням, що не так далеко я звідти втік.

У мене був шанс помститися Тіллману за свій програш місяць по тому в олімпійському боксі. Я знову ганяв його протягом трьох раундів, і цього разу він зробив навіть менше, ніж у першому бою. Навіть Говард Козелл, який робив анонс для ABC, думав, що Тіллман перехитрив мене в нашому першому бою, і визнавав, що у мене було набагато більше шансів отримати рішення на мою користь.

Я був упевнений, що переміг, і коли суддя знову підняв руку Тіллмана, я був приголомшений. Я не міг повірити, що вони дали йому дві негідні перемоги. І знову вся аудиторія почала освистувати суддів. Кас був розлютований. Він почав лаятися і спробував ударити одного з олімпійських чиновників США. Кевіну Руні й іншим довелося його тримати. Я був тоді настільки поглинутий сам собою, що мені здавалося, ніби все, що коїться з Касом, пов’язано зі мною. З роками я зрозумів, що він був таким усі останні тридцять років. Це були його демони, і вони не мали нічого спільного зі мною.

Уся річ була в тім, що Каса обдурили і позбавили його слави. До недавнього часу я навіть не знав, що Кас послав нашого друга на ім’я Марк, який працював на ФБР, до американської прокуратури в Олбані для розслідування рішень на користь Тіллмана.

Я зчинив істерику після двох перемог Тіллмана. Я схопив трофеї за друге місце, які вони мені дали, і розбив, жбурнувши їх об землю. Однак Кас однаково відправив мене на Олімпіаду пожити з олімпійською командою. Того року олімпіада проходила в Лос-Анджелесі. Він сказав, що я повинен просто піти туди і насолодитися цим досвідом. Він купив мені по два квитки на кожний бій, але у мене однаково був пропуск на всі змагання, тож я просто перепродав квитки. Позатим Олімпіада не стала для мене тотальною невдачею. Там була одна дуже симпатична стажистка, яка працювала в олімпійському комітеті США. Усі боксери й тренери не тямилися від неї, але я був тим, кому вона дісталася. Я їй подобався. Після стількох років поневірянь було приємно нарешті зайнятися сексом.

Проте навіть секс не позбавив мене від розчарування і болю, які я зазнав, коли у мене вкрали мою олімпійську мрію. Коли Олімпіада закінчилася, я полетів назад до Нью-Йорка, але до Кетскіллу я повернувся не одразу. Я тусувався по всьому місту. Я був дуже пригнічений. Одного разу я пішов на сорок другу вулицю подивитися фільм про карате. Безпосередньо до початку фільму я викурив косяк.

Я затягувався димом, аж тут згадав той випадок, коли Кас спіймав мене з марихуаною. Це було одразу після того, як я виграв свій другий юнацький олімпійський чемпіонат. Один з інших боксерів заздрив мені і здав мене. Перш ніж я встиг позбутися доказів, Кас послав Рут, німецьку прибиральницю, до моєї кімнати, і вона знайшла траву. Кас був лютим, коли я повернувся додому.

«Мабуть, це хороша штука, Майку. Має бути щось дуже хороше, адже курячи це, ти повертаєшся на чотириста років назад, до часів рабства та каторжників».

Того дня він зламав мій дух. Він змусив мене відчути себе нігером дядьком Томом. І він ненавидів таких людей. Він знав, як опустити мене нижче плінтуса.

Отже, я сидів у кінотеатрі, згадуючи про це, і все глибше і глибше занурювався в свою депресію. А потім я розплакався. Коли фільм закінчився, я одразу ж пішов на вокзал і повернувся до Кетскілла. Усю дорогу назад я думав про те, що маю негайно взятися за виснажливі тренування й готуватися до професійних боїв. Я мав виглядати ефектно, коли стану професійним бійцем. Коли ми наблизилися до Кетскілла, я заговорив сам з собою.

«Їм ніколи не бачити когось, схожого на Тайсона. Він вийде за межі гри. Він буде в пантеоні великих бійців поруч із Джоном Салліваном, Джо Луїсом, Бенні Леонардо, Джо Гансом і всіма іншими. Тайсон Неймовірний».

Я говорив про себе в третій особі. Навіть самому собі.

Я накачав себе цим по повній, коли зійшов із поїзда і взяв таксі до будинку Каса. Світ ось-ось побачить бійця, подібного якому він ще ніколи не бачив. Я збирався вийти за межі цієї гри. Попри всю мою повагу і небажання видатись зарозумілим, але тоді я був упевнений у своїй майбутній популярності боксера. Я знав, що ніщо не зможе мене зупинити, і я був певний того, що стану чемпіоном так само сильно, як знав, що після четверга буде п’ятниця. Протягом наступних шість років я не програв жодного бою.

4

Я ВІДХОДИВ ПІСЛЯ ТИХ ДВОХ ПОРАЗОК, ЯКИХ ЗАВДАВ МЕНІ ТІЛЛМАН, і для боксерського світу я не був аж ніяк жаданою здобиччю. Кас планував, що я виграю золоту медаль на Олімпіаді, а потім почну свою кар’єру з вигідного телевізійного контракту. Проте з цього нічого не вийшло. Професійним промоутерам я був нецікавий. Ніхто в боксі не вірив у Касів «пікабу» – стиль. До того ж багато людей вважали мене занадто низьким для того, щоб бути ефектним важковаговиком.

Напевно, усі ці розмови дійшли до Каса. Одного разу я пішов виносити сміття, а Кас прибирався на кухні.

– Малий, я б хотів, щоб у тебе було таке ж тіло, як у Майка Вівера або Кена Нортона, – несподівано сказав він. – Тоді ти виглядав би по-справжньому страшним. У тебе була б зловісна аура. У них немає темпераменту, але їхні статури викликають жах. Ти міг би лякати інших боксерів до паралічу просто самим твоїм зовнішнім виглядом.

Я мало не вдавився. Мені й до цього дня бракне повітря, коли я згадую цю історію. Я образився, мені було боляче, але я не міг сказати цього Касу, тому що він відповів би щось на кшталт: «О, ти плачеш?! Ти що, маленька дитина? Як ти збираєшся виступати у важливих боях, якщо ти не можеш впоратись зі своїми емоціями?»

Він ставився з презирством до моїх емоцій щоразу, як я виявляв їх. Тому я просто стримав свої сльози.

– Не хвилюйся, Касе, – я примусив себе звучати пихато. – Ти побачиш. Одного дня весь світ стане мене боятися. Вони пітнітимуть кровавим потом, зачувши саме лише моє ім’я.

Того дня я перетворився на Залізного Майка; Я став на 100 % залізним хлопцем. Попри те, що майже кожен із боїв я вигравав у красивій манері, емоційно я докладав мало зусиль, щоб стати тим диким звіром, яким мене хотів бачити Кас. Проте після тієї розмови про мій замалий зріст, я став тим звіром. Я навіть почав фантазувати, що якби я вбив когось на ринзі, то це залякало би всіх. Касу потрібен був антисоціальний чемпіон, тож я вирішив наслідувати таких поганих хлопців із фільмів, як Джек Паланс і Річард Уідмарк. Я з головою занурився в роль зарозумілого соціопата.

Проте спочатку я купив «кадилак». Кас не міг дозволити собі платити за мої витрати, доки ми були зайняті моєю кар’єрою, тому він попросив свого друга Джиммі Джейкобса та його партнера Білла Кейтона викласти гроші. Джиммі був чудовим хлопцем. Він Бейб Рут¹¹ у світі гандболу і, подорожуючи по всьому світу по гандбольним змаганням, він почав збирати рідкісні фільми про боротьбу. Зрештою він познайомився з Біллом Кейтоном, який сам був колекціонером, і вони вдвох започаткували Big Fights, Inc. Вони повністю взяли під контроль ринок бійцівських фільмів, і Кейтон пізніше заробив собі статок на продажі цих плівок ESPN¹². Кас прожив із Джиммі десять років, коли той ще жив у Нью-Йорку, тож вони були близькими друзями. Кас насправді розробив секретний план витренерувати із Джиммі бійця і для його найпершого бою, аматорського чи професійного, він мав вступити в бій з Арчі Муром за титул чемпіона в напівважкій вазі. Джейкобс інтенсивно тренувався з Касом протягом шести місяців, але бій так і не відбувся, тому що Арчі покинув бокс.

Проте Кейтона, партнера Джиммі, Кас ніколи не любив. Він вважав, що той занадто закоханий у свої гроші. Він мені теж не подобався. Тоді, як Джиммі був дуже товариською людиною, Кейтон був просто пихатою холодною жабою. Джиммі й Кейтон уже багато років виступали менеджерами боксерів і тоді вже встигли попрацювати з Вілфредом Бенітесом та Едвіном Росаріо, тож попри його неприязнь до Кейтона, Кас пообіцяв їм дати можливість вести мої справи, коли я стану професіоналом. Я думаю, що Кас бачив у Джиммі та Біллі інвесторів, які не будуть втручатися в мій розвиток і дадуть можливість Касу повністю контролювати моє виховання. На той момент вони вже вклали в мене понад 200 тис. доларів. Коли я повернувся з Олімпіади, Джиммі сказав Касу, що хоче купити мені нову машину. Думаю, вони хвилювалися, що я можу кинути Каса і піти до когось іншого, відсторонивши в такий спосіб їх від корита. Звичайно, я б ніколи так не вчинив.

Кас лютував, адже, на його думку, я цього не заслуговував. Не те, якби я повернувся додому із золотою медаллю. Проте він відвіз мене до місцевого дилерського центру. Кас намагався схилити мене в бік олдсмобіль катлас, тому що той коштував відносно недорого.

– Ні, Касе, я хочу «кадилак», – сказав я.

– Майк, я ж тобі кажу…

– Ми або беремо «кадилак», або взагалі ніяку машину не купуємо. – твердо стояв на своєму я.

Ми купили машину і відвезли її додому в гараж. У мене не було водійських прав і я не вмів водити, але коли Кас доводив мене, я хапав ключі й біг до гаража, де сідав у машину і, закрившись, умикав музику.

У вересні 1984 року я підписав два контракти: один із Біллом Кейтоном, а інший – із Джиммі Джейкобсом. У Кейтона було рекламне агентство, і він підписав зі мною семирічний контракт на управління моїми справами, щоб презентувати мене в рекламі й просуванні мого персонального бренду. Замість звичайних 10 або 15 відсотків, Кейтон брав 33,3 відсотка. Проте я не знався тоді на умовах, я просто підписав контракт. Через кілька тижнів я підписав контракт із Джиммі, і він став моїм менеджером. Стандартний чотирирічний контракт – дві третини мені, одна третина – Джиммі. Після того вони домовилися розділити доходи від контрактів один з одним. Кас також підписав мій контракт. Під його підписом значилося: «Кас Д’Амато, ментор Майкла Тайсона, який має право на остаточне схвалення всіх рішень, що стосуються Майкла Тайсона». Тепер у мене була офіційна управлінська команда. Я знав, що Кейтон і Джиммі були дуже тямущими хлопцями в усьому, що стосується ЗМІ, і я розумів, що вони знали, як організувати цю чортівню. Маючи до того ж Каса, який приймав усі рішення щодо боксерських боїв і відбирав моїх суперників, я був готовий почати свою професійну кар’єру.

Приблизно за тиждень після початку тренувань я зник на чотири дні.

Знайшов мене Том Патті. Я сидів у своєму «кадилаці».

– Де ти пропадав, Майку? – запитав Томмі.

– Мені не потрібна ця чортівня, – видихнув я. – Батько моєї подруги Енджі працює менеджером в універмазі Джей Джей Ньюберрі. Він може влаштувати мене на роботу, де я зароблю сто тисяч доларів. У мене є цей «кадилак». Я збираюся кинути все це, – відповів я.

Правду кажучи, я просто нервував через те, що мав почати битися в професійних боях.

– Майку, ну не будеш ти заробляти по сто тисяч на рік, через те, що ти зустрічаєшся з його дочкою, – сказав він.

– Я багато чого вмію, – сказав я.

– Пацан, у тебе не так уже й багато варіантів. Давай назад до спортзалу, виграй свій бій і рухайся далі.

Наступного дня я знову був у тренажерному залі. Щойно я впорався зі своїми нервами, на місце страху прийшла гордість за те, що я збираюся стати професійним бійцем у вісімнадцять років. У мене була чудова команда. Крім Кевіна Руні, з нами був ще Метт Баранскі. Метт був чудовою людиною і послідовним стратегом. Тоді як Кевін був тим типом, що кричить усе, що думає, тобі в обличчя.

Ми обговорювали, яке б мені взяти прізвисько. Джиммі й Білл вважали, що в цьому немає потреби, але Кас хотів назвати мене Темним Жахом, в знак поваги до Джо Луїса, Темного Бомбера. Я подумав, що це було б круто, але ми так і не затвердили цей нік. Проте я віддавав шану й іншим моїм героям. Хтось вдягав мені на голову миску й обвівши її електробритвою зробив мені стрижку як у Джека Демпсі. А потім я вирішив закосити під спартанський лук, який був у всіх моїх старих героїв – без халата та шкарпеток. Я хотів, щоб цей лук став знову в моді серед боксерів.

Мій перший професійний бій відбувся 6 березня 1985 року в Олбані. Моїм противником був хлопець на ім’я Гектор Мерседес. Ми нічого про нього не знали, тому вранці перед боєм Кас зв’язався по телефону з кількома тренерами й власниками боксерських залів у Пуерто-Ріко, щоб переконатися, що Мерседес – це не якась підстава. Уночі перед боєм я нервував, але водночас я знав, що зможу побороти цього хлопця, щойно я побачу його на ринзі.

Я знав, що Кас підібрав мені для перших кількох боїв слабших противників, щоб зміцнити мою впевненість.

І я мав рацію. Бій зупинили в першому ж раунді, коли я штовхнув Гектора так, що той упав на коліна в кутку рингу. Я був дуже схвильований своєю перемогою, але в роздягальні Кас почав розмову про всі мої недоліки. «Тримай руки вище. Твої руки теліпались навколо», – сказав він.

Наступні два бої я провів також в Олбані, який став практично моїм рідним містом. За місяць після Мерседеса я бився зі Трентом Сінглтоном. Я вийшов на ринг і вклонився на всі чотири кути арени, а потім підняв руки до натовпу, як гладіатор. Мені не знадобилося багато часу, щоб тричі збити його з ніг. Рефері зупинив поєдинок. Потім я неквапливо підійшов до його кутка, поцілував його і погладив по голові.

За місяць на мене чекав новий бій, тож усе, чим я тоді займався, були біг, тренування та бокс. Це все, чого від мене хотів Кас. Бокс, бокс і ще раз бокс, а потім спаринг, спаринг і ще раз спаринг.

Двадцять третього травня я бився з Доном Хелпіном, і той був набагато досвідченішим противником. Його вистачило на три раунди: під час нашого поєдинку я переключався зі звичайної стійки на стійку лівші й назад, експериментуючи та працюючи над новим досвідом на рингу. У четвертому раунді я відвісив йому удар лівою, а потім правою, і коли він уже валився додолу, я наздогнав його правим хуком. Він досить довго лежав на підлозі, перш ніж його нарешті підняли. Кас, звичайно ж, вважав, що я недостатньо близько атакував і мало рухався в латеральному напрямку. Проте Джейкобс і Кейтон були в захваті від того, як я виглядав.

Я почав запрошувати на ці бої власну команду підтримки. Вони приходили з невеликими плакатами, як це буває на бейсбольних матчах. На одному з них було написано ТАЙСОН – МІСТЕР НОКАУТ. Також я став притягувати до себе фанаток, але я не користувався їхньою нав’язливою прихильністю. Я був надто закоханий у себе, щоб думати про когось іншого. Загалом-то Кас думав, що я трохи переборщив. Він уважав, що мені слід частіше виходити на вулицю. Тож я ходив до Олбані та проводив там час зі своїми друзями.

На тих ранніх боях я майже нічого не заробляв. Мій перший бій приніс промоутеру лише витрати, але Джиммі дав мені 500 доларів. Потім він взяв із них 50, щоб віддати їх Кевіну, а 350 доларів поклав на моє ім’я в банк, тож на руки я отримав 100 доларів. На цих перших боях вони більше переймалися тим, щоб моє ім’я почули, ніж про те, щоб заробити на мені грошей. Джиммі та Кейтон були першими боксерськими менеджерами, які записали на плівку найцікавіші моменти з моїми нокдаунами й розіслали касети з відео всім, хто писав про бокс у країні. Вони були дуже винахідливі стосовно цього.

Мої виступи ставали сенсаціями, але Кас, схоже, ставав усе більше і більше дратівливим. Іноді мені здавалося, що Кас має мене за дядька Тома. Я намагався бути ввічливим із людьми, яких зустрічав, і говорив їм «так, мем» і «ні, сер», а Кас дратувався на мене за це.

«Чому ти так з ними розмовляєш? Ти думаєш, вони краще за тебе? Усі ці люди – фальшивки», – говорив він. А потім, коли я поводився як Бог, як він мене називав, він дивився на мене з огидою. «Тобі подобається, коли люди дивляться на тебе знизу вгору, так? Такі хлопці, як Кейтон й інші, постійно говорять тобі, який ти класний».

Мені здається, йому просто було потрібно до когось доскіпатися. Мій день залежав від того, з якої ноги сьогодні встав Кас. Тоді я вже отримав права і возив його на різні зустрічі та конференції.

Двадцятого червня, незадовго до мого дев’ятнадцятиріччя, я бився з Рікі Спейном в Атлантик-Сіті. Це був мій перший професійний бій за межами Олбані, але до того Кас відправляв мене дивитися великі бої в містах по всій країні, щоб я призвичаївся до різних арен.

«Навчись почувати себе тут як вдома, знай це місце із заплющеними очима, – казав він мені. – Тобі тут доведеться проводити чимало часу, тож навчися почуватися тут комфортно». Він також брав мене з собою, коли зависав із великими бійцями. Він садовив мене поруч із ними за обіднім столом і знайомив нас, щоб я ніколи не лякався когось із боксерів.

Я був дуже схвильований тим, що буду битися в Атлантік-Сіті і що наш бій буде транслюватися на ESPN. Мій суперник був також непереможним, за ним мав рахунок 7:0 із п’ятьма нокаутами. Вони представили мене Малим Забіякою, і не знаю, що там щодо Малого, але я двічі збив Спейна з ніг у першому ж раунді, і рефері зупинив бій.

Джиммі й Кейтон намагалися вибити мені постійне місце на ESPN, але Боб Арум, який рекламував бої, сказав їм, що його колеги не надто вже цінують мій талант. Це дуже розлютило Каса. Кас ненавидів сватів Арума, і після мого наступного бою вони перестали працювали з Арумом.

Проте всі ці політичні штучки мене не цікавили. Я не міг дочекатися свого наступного бою. Він мав відбутися одинадцятого липня знову в Атлантік-Сіті. Я бився з Джоном Олдерсоном, великим сільським хлопцем із Західної Вірджинії, який також мав рахунок 4:0. Цей бій транслювався на ESPN, у другому раунді я кілька разів відправив його на землю, і доктор зупинив бій, коли мій противник повернувся назад у свій куток.

Я довів свій рахунок до 6:0 у наступному бою проти Ларрі Сімса, але я розлютив Каса, зробивши це. Сімс був дуже слизьким і незграбним – один із тих милих бійців. Тож у третьому раунді я переключився на лівшу і нокаутував його сильним дзвінким ударом. Пізніше в роздягальні Кас накинувся на мене.

– Хто навчив тебе цьому бісовому переключенню на лівшу? Тепер, напевно, буде важко знайти для тебе бій, – сказав він. – Люди не хочуть битися з лівшами. Ти зруйнуєш усе, що я зробив.

Кас ненавидів лівшів.

– Мені дуже шкода, Касе.

Ну хіба не наволоч? Я мав вибачатися за ефектний нокаут.

За місяць я знову вийшов на ринг і переміг за один раунд Лоренцо Кенеді, а за три тижні я зустрівся з Майком Джонсоном в Атлантик-Сіті. Коли ми вишикувалися за інструкціями, Джонсон виглядав таким зарозумілим, немов ненавидів мене до кінчиків волосся. Усього за кілька секунд він упав після мого лівого хука в нирки, а коли він піднявся, я відвісив йому ефектний удар правою, який збив його так сильно, що два його передніх зуба застрягли в його капі. Я знав, що він не скоро прийде до тями. Кевін вискочив на ринг, ми реготали і давали п’ять одне одному, як два зарозумілих маленьких пацана. Я йому: «Ха-ха. Дивись на цього мертвого нігера, Кевіне».

Тепер я мав рахунок 8:0 із вісьмома нокаутами, а Джиммі та Кас взялись за всі свої контакти в пресі, щоб добитися мого визнання. Я їздив до Нью-Йорка, щоб пообідати з Джиммі та його друзями-журналістами. Ми приваблювали пресу всіма можливими способами. Крім того, мене стали згадувати в колонках світської хроніки, адже я почав тусуватися в таких відомих точках Нью-Йорка, як ресторан «Колумбус «у Верхньому Вест-Сайді. Я подружився з великим фотографом Брайаном Хеміллом, і він разом зі своїм братом Пітом, який був всесвітньо відомим письменником, почали знайомити мене з усіма цими знаменитостями. Піт приводив мене до бару, і ми сиділи там із Полі Германом – одним із власників. Полі тоді був впливовою в Нью-Йорку людиною. Мені здавалося, що він був ще більшою знаменитістю, ніж самі знаменитості. Усі хотіли бути з Полі, сидіти з ним за столом та прохати його про маленькі послуги. Я думав, що він який мафіозний бос чи щось таке.

Ніколи не знаєш, кого зустрінеш в Колумбусі. Іноді Піт залишав мене там із Полі. Не встиг я озирнутися, як за одним столом із нами вже сиділи Девід Боуї, Михайло Баришніков і маленька Дрю Беррімор. «Ого, нічого собі, – думав я сам до себе. – Ти ліпше тримай себе в руках». Потім увійшли Роберт Де Ніро і Джо Пеші. Ми сиділи й розмовляли, і наступної миті Полі сказав: «Гей, Майку, нам би кудись разом сходити». І, бум, за п’ять хвилин я вже в будинку Лайзи Міннеллі, сиджу на дивані і прохолоджуюся з Раулем Хуліа.

Врешті-решт я познайомився з усіма представниками нью-йоркської світської сцени. Перебуваючи поруч із ними, я відчував, ніби щось особливе померло просто перед тим, як я з’явився на сцені. Воно було настільки потужним, що його досі можна було відчути в музиці Елтона Джона, Стіві Вандера і Фредді Мерк’юрі. У мене було відчуття, ніби всі вони побували в якомусь особливому місці, якого більше не існувало. Проте навіть зустріч з усіма цими суперзірками не допомогла мені ствердитись у тому, що в мене все вийшло. Цього не сталося, доки я не зустрів борця Бруно Саммартіно. У дитинстві я був великим фанатом рестлінга. Мені подобались Саммартіно, Горила Мансун і Біллі Грехем. Одного разу я пішов на вечірку, де познайомився з Томом Крузом, який тільки починав свою кар’єру. Того ж вечора я зустрів Бруно Саммартіно. Я був абсолютно ошелешений. Я просто вирячився на нього. Хтось представив нас один одному, але він гадки не мав, хто я такий. Тоді я почав розповідати йому про всі визначні матчі, в яких він брав участь, серед них були такі, як Кіллер Ковальські, Ніколай Волкофф і «Звір «Джордж Стіл. У своєму хворому на манію величі розумі я думав: «Це ознака моєї величі. Мій герой тут зі мною. Я стану таким само славетним, як і він, і виграю чемпіонат».

Кас був не дуже радий тому, що я проводжу все більше й більше часу на Манхетені. Приїджаючи в місто, я зупинявся на диванчику Стіва Лотта, який був правою рукою Джиммі Джейкобса. Стів був типовим джанкі й водив мене в такі місця, як клуб Наутілус та інші місця, де тусувалися красиві дівчата. Тоді я був сповнений рішучості завоювати цей пояс, тож мені було зовсім не до дівчат. Тоді я намагався бути хорошим хлопцем й не заходити занадто далеко. Моєю слабкістю була їжа. Стів був відмінним кухарем і зазвичай, коли ми повертались із нічних походеньок клубами, я просив Стіва розігріти трохи китайської їжі з холодильника для пізнього перекусу. За кілька днів, коли я повертався до Кетскілла, Кас був розлючений.

«Подивися на свою дупу. Вона стає все жирнішою», – хитав він головою. Мій наступний бій був першим справжнім випробуванням. Дев’ятого жовтня я зустрівся в Атлантік-Сіті з Донні Лонгом. У Лонга були бої з Джеймсом Броудом, крутим важковаговиком, і Джоном Тейтом – чемпіоном світу за версією WBA в суперважкій вазі. Я знав, що перемога над Лонгом здатна забезпечити мені гарну позицію в боксерському світі. Лонг упевнено увійшов у бій, сказавши Елу Бернстайну з ESPN, що відіб’є мені печінки. Вони називали Лонга «Володарем Катастроф», але цього разу його вечір обернувся лихом. Щойно продзвенів перший дзвінок, я кинувся на нього і вже за кілька секунд швидкої та лютої атаки збив його з ніг лівим ударом. Трохи пізніше його наздогнав мій правий аперкот, а потім я прикінчив його комбінацією правого аперкоту і лівого хука. Мені для цього знадобилося менше ніж півтори хвилини.

Після бою у мене взяв інтерв’ю Ел Бернштейн.

– Ще сьогодні я думав, що Донні Лонг буде досить жорстким противником для тебе. Але це виявилось не так, – сказав Ел.

– Ну, як я й говорив тобі ще сьогодні до бою: а що, як я його нокаутую в першому чи другому раунді? Ти все ще будеш вважати його засильним?

– Я думав, так воно й буде, але, здається, усе склалось інакше, – сказав Ел.

– Ох, тепер він не такий крутий, – розсміявся я.

– Та ні ж бо, він був крутим хлопцем, я просто кажу, що він, вочевидь, виявився не достатньо крутим для тебе, адже ти побив його.

– Я знав це з самого початку, але всі інші думали, що я хизуюсь. Ні, я не випендрювався. Багато людей прийшли подивитися, прийшов Джессі Фергюсон, прийшли Фрейзери. Приходьте всі і подивіться на власні очі, тому що Майк Тайсон тут, він чекає на вас, приходьте всі подивитися.

Тоді я був настільки зосереджений на боксі, що просто не жив у реальності. У мене брали інтерв’ю для журналу Sports Illustrated, і я сказав: «Найбільше мене турбує те, що я перебуваю поруч із людьми, які дуже весело проводять час, з вечірками й тому подібними речами. Це дуже розслабляє. Люди, які зацікавлені тільки в тому, щоб отримувати задоволення, не здатні нічого досягти». Я думав, що я сильніший за тих слабких людей, які веселилися. Мені хотілось бути частиною того світу знаменитостей Колумбуса, але водночас я боровся зі спокусою веселитися на вечірках.

У мене все ще не було сексу. Останній раз, коли я з кимось спав, то був той випадок зі стажеркою на Олімпіаді. Не те, щоб я не хотів займатися сексом, але я був надто незграбним із жінками. Я не знав, як поводитися з ними. «Гей, привіт, хочеш зі мною в ліжко?» Я не знав, як до них говорити. Приблизно тоді ж я повинен був битися в Медісон-Сквер-Гарден. Проте моя репутація випередила мене, і мій супротивник не з’явився. Тому я пішов із Гарден і попрямував до борделю на сорок другій вулиці. Я знав про це місце відтоді, як ще хлопчиськом бовтався на Таймс-Сквер.

Я увійшов до закладу і сів на один зі стільців у вестибюлі. На великому екрані телевізора показували порнофільми. Дівчата підходили, сідали поруч і запитували: «Хочеш піти на побачення?» І якщо ти відхиляв пропозицію однієї з них, до тебе підходила інша. Я був там наймолодшим хлопцем, тож я їм здавався досить милим. Я вибрав симпатичну кубинську дівчину, і ми пішли в задню кімнату.

Фрейд мав би розлоге поле для діяльності із таким сценарієм. Я був повністю готовий сконцентрувати всю свою агресію і побити мого противника на ринзі, але бій було скасовано і ось я йду на пошуки сексу. Насправді. я був дуже схвильований. Під час нашого побачення у неї прихопило спину. Вона сказала: «Гей, нам треба зупинитися. Я якось невдало потягнула спину». Я ще не кінчив, тому попросив її повернути мені гроші. Вона змінила тему розмови й попросила у мене футболку із зображенням Едвіна Росаріо, яка була на мені. Її спина занадто сильно боліла, щоб продовжувати, тому вона сказала: «Давай поговоримо». Ми трохи поговорили, а потім я пішов зі своєю футболкою.

Після цього Кас став пришвидшувати мій темп. За шістнадцять днів після бою з Лонгом у мене був бій із Робертом Колаєм, де я встиг зробити два лівих хука. Першим промахнувся, а другим нокаутував його. Усе було скінчено за тридцять сім секунд. За тиждень я бився зі Стерлінгом Бенджаміном у Латамі, штат Нью-Йорк. Я збив його з ніг коротким лівим хуком, а потім, коли рефері дорахував до восьми, накинувся на нього, завдаючи нищівних ударів по тілу і аперкотів. Він звалився додолу. Рефері зупинив поєдинок. Натовп розшаленів, і я повернувся до них обличчям, просунувши рукавички через верхні мотузки долонями вгору, вітаючи їх на гладіаторський манер.

Проте в мене на думці були куди важливіші справи, ніж моя одинадцята професійна перемога. Кас був дуже хворий. Він хворів відтоді, як я переїхав до нього і Камілли. Він завжди кашляв, і я знав, що його стан погіршується, коли він не їздив із нами на деякі з моїх боїв. Він залишився вдома під час мого бою з Лонгом та Колаєм, але зміг поїхати до Латаму, щоб бути на моєму поєдинку з Бенджаміном. Він був занадто впертим старим італійцем, щоб пропустити бій недалеко від свого дому. Він не вірив лікарям і був одним із перших прихильників вітамінів, дієтотерапії й того, що ми зараз називаємо «альтернативною медициною».

Я знав, що Кас хворий, але я був налаштований на те, що він одужає, щоб побачити, як я стану чемпіоном, тому що ми завжди говорили про це. Він мав одужати і жити, щоб побачити, як я досягну успіху. Проте, коли ми розмовляли наодинці, він іноді говорив: «Мене може не бути поруч, але ти однаково повинен слухатися мене». Я подумав, що він сказав це просто, щоб налякати мене і переконатися, що роблю все, як належить. Кас постійно говорив мені речі, які сповнювали мене тривогою.

Його госпіталізували до лікарні в Олбані, але Джиммі Джейкобс перевів його до Маунт-Синай. Ми зі Стівом Лоттом вирушили відвідати його. Кас сидів у своєму ліжку і їв морозиво. Ми поговорили кілька хвилин, а потім Кас попросив Стіва вийти з кімнати, щоб він міг поговорити зі мною наодинці.

Тоді-то він і сказав мені, що вмирає від пневмонії. Я не міг повірити в те, що він мені говорив. Він не виглядав смертельно хворим. Він сяяв. Він був сповнений енергії та ентузіазму. Він їв морозиво. Він собі прохолоджувався, а я почав сходити з розуму.

– Я не хочу займатися цією хрінню без тебе, – сказав я, стримуючи сльози. – Я не буду цього робити.

– Ну, якщо ти не будеш боротися, то дізнаєшся, що люди здатні повертатися з могил, тому що я буду переслідувати тебе все життя.

– Добре, – сказав я йому, і він взяв мене за руку.

– Світ повинен побачити тебе, Майку. Ти станеш чемпіоном світу, найсильнішим у світі, – сказав він.

А потім Кас розплакався. Тоді я вперше побачив, як він плаче. Мені здалося, що він плаче, тому що не побачить, як я стану чемпіоном світу у важкій вазі після всього, що ми пережили разом. Проте незабаром я зрозумів, що він плаче через Каміллу. Я зовсім забув, що у нього був ще хтось, хто значив для нього більше, ніж я. Він сказав мені, що шкодує, що так і не одружився з Каміллою, тому що у нього були проблеми з податками, і він не хотів, щоб вона брала їх на себе.

– Майку, зроби мені лише одну послугу, – сказав він. – Не забудь подбати про Каміллу.