Read the book: «Та, котра біжить по граблях»

© Лара Білянська, 2025

ISBN 978-5-0067-1834-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Та, котра біжить по граблях»

Присвячується моїм подругам

Частина перша

«Заміж слід виходити стільки разів, скільки пропонують:

жоден чоловік не має залишитися безкарним!»

(З народного гумору)

Він поклав перед Ларою якийсь документ і переможно глянув на неї:

– Вітаю! Тепер ти – моя дружина!

Лара з несподіванки захлинулася соком, очі у неї стали круглими немов у британської кицьки:

– Це ти про що? Ти збожеволів?

– Читай, тут усе написано.

Це справді був шлюбний контракт, який, вона начебто підписала в присутності двох свідків. Тут були вказані її паспортні дані, стояли печатки і… навіть її особитий підпис. Перечитуючи контракт укотре знову і знову вона намагалася зібрати докупи думки в голові, що йшла обертом від усього цього.

– Що це все означає? – врешті запитала Лара. – Ти зараз говориш цілком серйозно чи це лише дурний жарт? А ти часом не забув, що я вже одружена? Чи це абсолютно незначна деталь для укладення шлюбу з тобою? – з сарказмом промовила вона.

«Чула про полігінію, але про поліандрію ще не доводилося. Бути мені першовідкривачкою цього напряму! Цікаво, що сказав би стосовно цього мій чоловік, якби дізнався?»

Глава 1

«Ніколи не кажіть жінкам, що з дітьми їх ніхто ніколи не покохає.

Є такі типи, котрі люблять їх навіть із чоловіком!»

(народна мудрість)

«Якщо ти поїдеш, то вважай, що між нами все закінчилося!"… Літак різко хитнуло, Лара розплющила очі. «Знову турбулентність», – вона занепокоєно роззирнулася навколо. Ксеня продовжувала спокійно сопіти поруч, а її сусід читати книжку. «Здається, все гаразд.» Лара не часто подорожувала літаком, тож відчуття польоту в ній одночасно викликало якесь дитяче піднесення та підсвідому тривогу, а турбулентність – явище малоприємне.

Стюардеса, котра якраз проходила повз мило їй усміхнулася, тож Лара цілком заспокоїлася.

«Цікаво, чи ще довго летіти?» Глянувши на годинника, вона зрозуміла, що минула лишень година як вони злетіли. «Ще цілих 3 години! Треба б поспати після безсонної ночі». За ілюмінатором розкинулося неозоре блакитне безхмарне небо, що злилося з таким само безкраїм морем. «Який одноманітний пейзаж, хоч би швидше земля», – Лара відвернулася від ілюмінатора.

Літак летів у Єгипет, у маленьке курортне містечко Шарм Ель Шейх. «Що змусило мене прийняти таке рішення?» – думки невпинно повертали її до подій минулих днів, до чергової сварки із чоловіком і до його останньої фрази, що кинув їй навздогін: «Якщо ти поїдеш, то вважай, що між нами все закінчилося! Ти мене більше ніколи не побачиш!»

***

Ларі минав 35-й рік, і вона була вже двічі одружена. Перший раз вона вискочила заміж 20-річною дівчинкою за місцевого мачо та серцеїда, котрий був не на багато старшим за неї. Чимало дівочих сердець він розбив, перш аніж зупинив свій вибір на Ларі. Дівчина була доволі миловидною: яскрава брюнетка з великими зеленими очима та пухкими губами вигідно вирізнялася з-поміж ровесниць, незважаючи на невисокий зріст і схильність до повноти. Але найбільше приваблювала в ній її весела вдача, дотепність і авантюризм. З нею завжди було легко та весело, тож Лара мала значну популярність у хлопців.

На жаль, перший шлюб Лари тривав не довго. Невдовзі дівчина дізналася про те, що чоловік їй зраджує. Вона справді намагалася його пробачити, щоб зберегти сім'ю задля їхнього сина, але незабаром зрозуміла, що горбатого хіба могила виправить. Лара спробувала порозмовляти з чоловіком, проте він навіть не намагався заперечити свої походеньки, на все була єдина відповідь: «Гуляв, гуляю і гуляти буду: та скільки того життя, особливо того сексуального! А якщо тебе це не влаштовує, то ніхто не тримає». Лару, звісно, це не влаштовувало, але йти їй було нікуди, тож вона з головою поринула в роботу та виховання дитини, зачинивши міцно серце на замок, аж поки не познайомилась з Марком.

З ним, недолюблена та скривджена Лара несподівано потонула в океані любові та опіки. Її серце почало відтавати, в нього поступово повернулася довіра, а невдовзі й кохання. Марку було 33 роки, він вважав себе переконаним холостяком, а сімейне життя його взагалі не цікавило. Але Лару він покохав з першого погляду, як кажуть у таких випадках, «дах цілком знесло». Він відчайдушно домагався уваги молодої жінки, твердо постановив відвоювати її у чоловіка, з яким вона була такою нещасливою. Як то кажуть, «вода камінь точить» – йому таки вдалося досягти успіху: Лара закохалася і, врешті, зважилася на розлучення. Тим паче, що Марко збирався забрати її з сином в одну із європейських країн на постійне місце проживання. Це для неї був шанс назавжди перекреслити минуле.

Чоловік спершу не повірив, що вона наважилася піти від нього. Він настільки був самовпевнений, що завжди твердив дружині: «Та кому ти потрібна, крім мене, та ще й з дитиною?!» Ларі ж випала нагода довести протилежне. Рішення жінки добряче зачепило чоловіка, тож тепер йому довелося благати дружину зберегти сім'ю, але вона була рішуча та непохитна. Він дивувався: «Як це, мене, ось такого, неймовірного, хтось посмів кинути та проміняти на іншого?!» Корона з неймовірним гуркотом упала з його голови додолу. Врешті він таки дав добро на розлучення, але натомість зажадав від Лари відмовитися від спільної квартири. Вона погодилася, розуміючи, що таким чином спалює всі мости: «За все в житті треба платити, тож хай це буде плата за мій квиток у краще майбутнє та його ображену гордість».

Лара з Марком одружилися та переїхали в Європу, але щастя і цього разу теж не було довгим. Попри те, що вона з сином добре інтегрувалася в нову реальність: знайшла роботу, чудових друзів і коло спілкування, вона помітила, що Марк дуже змінився. Ларі здалося, що після весілля він абсолютно заспокоївся, досягнувши своєї мети. Він став менше виявляти уваги та турботи, рідше дарувати подарунки і навіть просто разом проводити час. Водночас він продовжував повторювати, що шалено її кохає і що вона – центр його Всесвіту, але підтвердження цьому жінка знаходила все рідше. Їй дуже хотілося ще раз відчути радість материнства, але Марко не хотів дітей і твердив, що йому вистачає Лариного сина – Віталіка.

Лише через якийсь час вона зрозуміла справжню причину: Марк не змінився, він завжди був егоїстом. Відчайдушно закохавшись, він з усіх сил прагнув сподобатися своїй коханій, щоб полонити її серце, тому й робив непритаманні йому вчинки. А Лара сприймала це як його правдиву натуру і навіть не підозрювала, що вийде заміж за цілком іншу людину. Одружившись, Марку більше не треба було вдавати з себе когось і приховувати своє справжнє єство, в цьому вже не було потреби. Звісно, всі ці зміни дівчина помічала поступово. Те, що живе з абсолютно чужою їй людиною, Лара почала усвідомлювати лише після кількох років шлюбу, затуманених товстими рожевими окулярами кохання. Згодом стали помітними і скупість, і впертість, і цілковита байдужість Марка до їхнього з Віталіком життя.

Але найбільше Лару дратували часті сварки через усілякі дрібниці, після чого чоловік зачинявся у власній кімнаті на місяць-два та цілковито викреслював їх зі свого життя. У такі моменти він не лише вважав їх порожнім місцем, а й припиняв виконувати свої сімейні обов'язки, як от сплата оренди квартири чи комунальних рахунків, або щотижневої закупівлі харчів. Колись вони домовились, тож Лара дбала про одяг і взуття для усіх членів сім'ї, облаштовувала побут і робила дрібні щоденні покупки. Вона навіть не знала скільки чоловік заробляв, адже зарплату він їй не віддавав, а вона соромилася його про це питати: навіщо, якщо і так усі головні витрати по господарству були на ньому.

Лара теж заробляла не зле, тож їй навіть вдавалося організувати сімейні мандрівки потайки від чоловіка, якого вона просто ставила до відому в останній момент, знаючи, що він буде невдоволений і почне шукати різноманітні «відмазки» лишень би не їхати. Лара дуже любила подорожувати, то була її чи не єдина пристрасть. Вона ладна була витрачати всі свої вільні кошти на це захоплення, легко відмовляючи собі в типових жіночих примхах і потребах. Жінка не відвідувала дорогих салонів краси, не купувала коштовності та брендовий одяг. Опинившись у Європі в свої 30 років, маючи можливість відвідати будь-яку країну світу, для авантюрної натури дівчини це було вершиною бажань, але й тут Марко виявився в ролі старої валізи без ручки: нести важко, а викинути шкода. Його неможливо було вмовити поїхати разом на міський пляж чи навіть піти в кінотеатр, не кажучи вже про далеку поїздку. Незважаючи на те, що відмінність у віці між ними була всього лише шість років, чоловік їй видавався пенсіонером, якого після роботи цікавили лише диван і телевізор.

Марко працював з ранку і до вечора, а Лара ввечері мала роботу в ресторані, тож упродовж дня вони не бачилися. Дуже часто, повернувшись додому вночі після роботи жінка знаходила його вже сплячим у ліжку. Спершу це засмучувало її, адже вона щиро його кохала, згодом вона звикла до цього, а невдовзі цілком збайдужіла, врешті настав той момент, коли повертаючись додому, міркувала: «Хоч би він уже спав». Вони практично не бачилися, єдиний спільний вихідний Марко вважав за краще проводити за переглядом футбольних матчів або Формули 1. Спершу Лара намагалася скласти товариство чоловікові, але невдовзі зрозуміла, що він того не потребує. Тож незабаром і вільні неділі вони почали проводити нарізно, дедалі більше віддаляючись один від одного. Жінка віддавала перевагу компанії подруг, аніж бути поруч у вихідний із чоловіком, який вічно буркотів і був абсолютно байдужим до всього. Він відпускав Лару куди завгодно, тільки б його не турбували.

– Що мені робити? Так ми остаточно станемо чужими! – жалілася Лара подругам. – Треба, напевно, залишити цю роботу.

– Не будь дурна! Зараз криза, такої роботи більше не знайдеш! – відповідали вони. – Та й чи впевнена ти, що Маркові це треба? Якби його не влаштовувала ця ситуація, то давно б її змінив.

Дівчина і сама так думала, адже Марк добре заробляв, тож міг би запропонувати їй не працювати. Але на це не було навіть натяку, а совість Ларі не дозволяла сісти йому на шию разом зі своїм сином. Та й побоювалася вона залишатися без власних грошей, знаючи звичку чоловіка з мухи робити слона та влаштовувати скандал через найменшу дрібницю, адже під час сварок усі витрати опинялися на ній. У такі періоди Марку було б байдуже, навіть якби вони з сином помирали з голоду.

Минулого року, дочекавшись відпустки, Лара врешті змогла виходити гуляти ввечері, адже зазвичай вона завжди працювала у цей час. Першого ж дня вона поїхала провідати подругу в сусіднє місто, бо дуже давно з нею не бачилася. Дівчата за розмовами не помітили, як швидко пролетів час, тому Лара запізнилася на потяг і повернулася додому значно пізніше, аніж планувала. А вдома на неї чекав грандіозний скандал! Чоловік просто нетямився від люті, горланив на неї, не добираючи ні слів, ні виразів:

– Як ти могла так вчинити?! Яка ти дружина після цього?! Замість того, щоб перший вільний вечір провести вдома та приготувати чоловікові вечерю, ти десь поволочилася з товаришками! Та чи з подружками, невідомо!

Лара мовчки утупила погляд в підлогу, навіть не намагаючись виправдатися, визнаючи власну провину. Але чи її вина була такою значною, щоб ось так принижувати та поливати брудом? Образа наростала немов снігова куля, Лара заледве стримувала сльози. Єдине, що її втішало, так це те, що Віталіка не було вдома і він не став свідком цього всього. Він поїхав на канікули до бабусі, Лариної мами.

Відпустка тривала лише 10 днів, тож усі наступні вечори Лара старанно готувала вечерю та терпляче чекала чоловіка вдома, натомість він зумисно повертався з роботи надто пізно та демонстративно зачинявся у власній кімнаті, не удостоюючи Лару навіть погляду. Молодій жінці було прикро аж до сліз так безглуздо змарнувати таку довгоочікувану відпустку. Навколо літо грало усіма можливими барвами, люди гуляли парками, ходили на пляж, вечеряли в ресторанах, слухали вуличні концерти та відвідували літні кінотеатри. Вона ж сиднем просиділа всі ці дні очікуючи милості з боку чоловіка. Так, вона завинила, але покарання їй здавалося занадто суворим і неспівмірним стосовно її вчинку.

– Та скільки вже можна вдома сидіти? – подруга Ксенія була наполегливою. – У тебе наступна відпустка буде аж узимку! Підемо сьогодні з нами на концерт органної музики, тобі треба трохи розвіятися, а то твій Марко тебе цілком загнобив!

Ксенія недолюблювала чоловіка Лари не лише за його відлюдькуватий і непривітний характер, але й тому, що постійно бачила свою подругу з ним нещасною та пригніченою. Лара таки піддалася вмовлянням, і вони з Ксенею та Світланою чудово провели вечір. Але після повернення додому на Лару чекав неприємний сюрприз: чоловік викинув увесь її одяг на газон біля входу. Марко замкнув двері зсередини і не відповідав на телефонні дзвінки.

– Ну, нічого собі! – присвиснула Ксенія, – це він явно перегнув палицю! Давай, зберемо речі та поїдемо до мене, нема чого йому тут надзвонювати!

Лара провела наступний день у роздумах, сповнених образ і здивування: «Просто взяв і викинув на вулицю, як кошеня! Як він міг? Хіба ЦЕ кохання, про яке він мені постійно торочить?!» Увечері додому до Ксюші приїхала також і Світлана. Вона була найстаршою з поміж усіх подруг Лари і мала дуже ефектну зовнішність: висока, струнка, з яскраво-рудим пишним волоссям і розкішною голлівудською посмішкою. Незважаючи на це, вона одна виховувала доньку і проклинала те почуття, через яке не могла забути того єдиного в її житті, зрадника.

Дівчат пов'язувала багаторічна щира дружба, неодноразово вони виручали одна одну з біди, всі свята та знакові для них події намагалися проводити разом. Вони могли тривалий час не бачитися і навіть не телефонувати одна одній по кілька днів, але все одно були немов пов'язані невидимою ниткою і відчували підтримку навіть на відстані. Лара навіть уявити собі не могла, як могла б жити без своїх подруг, особливо відтоді, як Марк перестав брати участь у її житті та цілковито замкнувся. Світлана до того ж стала її колегою на роботі. Після традиційного вітання вона серйозно глянула на Лару:

– Навіть не думай розкиснути і поступитися Марку! Це орендована квартира, контракт оформлений на вас обох, а ти в цій квартирі така ж господиня, як і він. Марко не має жодного права виганяти тебе на вулицю, особливо з дитиною. Нехай сам іде, якщо його щось не влаштовує!

– Вірно, я теж так вважаю! Тобі слід повернутися додому та відстояти свої права, – Ксенія принесла гарячу каву. – У мене можеш залишатися скільки завгодно, але це не вихід зі становища, тим паче, що невдовзі повертається Віталік. Думай про себе та дитину! Чоловік – це навіть не родич!

Дівчата гірко усміхнулися, бо кожна з них мала свій власний досвід, що підтверджував ці слова: всі вони виховували дітей без батьків. Лара так і вчинила, і наступного дня повернулася додому. Марк, на її превеликий подив, нічого не сказав. До приїзду Віталіка він, як завжди, вважав себе «вдівцем», а потім життя поступово увійшло у своє звичне русло, так, наче нічого й не сталося. Проте Лара так і не змогла забути той випадок, тож віри чоловікові вона вже не йняла, так само як і втратила всі ілюзії стосовно його надійного та міцного чоловічого плеча та незламної любові.

***

Минув рік. Усе повторювалося, як у зачарованому колі: сварки, примирення, а між ними трохи спокійного сімейного життя. Лару дивувало в поведінці чоловікова поєднання абсолютно різних якостей: то він був упертим і непохитним немов віслюк, так що ні сльозами, ні вмовлянням його не проймеш, то раптом ставав сентиментальним, чуйним і вразливим, навіть міг сльозу пустити, і в такі моменти Марко відчайдушно потребував її любові. Але Лара розуміла, що безцінний і крихкий глек сімейного щастя, який вона так леліяла та берегла, дав тріщину, і з нього невблаганно та невпинно стікала по краплинах її любов до чоловіка. Проте вона все ще сподівалася, що якось це можна буде полагодити, поки не настав ТОЙ день.

Лара, як зазвичай, пішла перевіряти пошту та зустріла господаря квартири.

– Сподіваюся, що ви вже склали свої речі, бо до виселення залишилось лише кілька днів.

У Лари земля втекла з-під ніг:

– Про яке виселення ви кажете?

Чоловік здивовано зиркнув на Лару:

– Як про яке? Хіба ви не знаєте, що ваш чоловік п'ять місяців не платить за квартиру? Я вже подав заяву щодо вашого примусового виселення. Вибачте, але всі терміни, які я давав вашому чоловікові, минули.

– Але ж я нічого про це не знала!

З виразу обличчя молодої жінки господар зрозумів, що це справді так: «Мені дуже шкода,» – кинув він мимохідь і швидко пішов геть. А Лара ще довго стояла поруч із поштовою скринькою, так і не зрозумівши до решти, що відбувається.

– Ти нічого не хочеш мені розповісти? Може, поясниш? – Лара дивилася на чоловіка впритул, і Марко одразу зрозумів, що вона все знає.

– Мені нічого тобі сказати, – лише відказав він.

Лару охопила хвиля люті, вона вже до пуття і не пам'ятала, що саме йому кричала, а він просто мовчав, не даючи жодних пояснень тому, що сталося. Коли вона знесилена сіла на диван, Марко попрямував до дверей і, зупинившись біля виходу, нарешті вимовив:

– Мені набридло це місто, я хочу звідси поїхати.

– ТИ хочеш! А нас ти запитав, чи ми хочемо? – Лара не вірила власним вухам.

– Я знаю, що не хочете, а так вам доведеться.

– Тобто, ти це спланував давно? Уже знаєш що і як?

Марко поглянув на дружину доволі дивно і відповів:

– Звичайно, я ніде не пропаду. І ви, сподіваюся, теж, бо світ не без добрих людей, якось влаштуєтесь. У тебе ж стільки чудових подруг! – він єхидно посміхнувся та вийшов із кімнати.

І тут Лара зрозуміла, що для неї просто немає місця в його майбутніх планах на життя. Тепер він дійсно викидає її на вулицю. «За що?» Одне й те саме запитання не давало спокою і постійно мучило її: «За що?» Жодної провини вона за собою не відчувала і відповіді не знаходила. Марко ж, як і завжди, зачинився у власнїй кімнаті, не бажаючи більше нічого обговорювати та пояснювати. Лару спершу охопив розпач, адже про переїзд до іншого міста вона не хотіла й думати! Хоча головне навіть не сам переїзд, а те, що Марко і не пропонував їм їхати разом із ним. «У нього з'явилася інша жінка? Навряд чи, я б відчула. Зрештою він однолюб». Вона напружено шукала вихід зі становища, що склалося, але нічого доброго їй поки що на думку не спадало. Через ці хвилювання на роботі теж усе летіло шкереберть, жінка була неуважна та понура.

– Що з тобою відбувається? Не інакше, як знову з чоловіком посварилася? – господар ресторану рукою покликав Лару і запросив сісти до нього за стіл.

Містер Отторіно не мав ані сім'ї, ані дітей, хоча йому давно минуло 60. Він практично ввесь свій час проводив у ресторані, любив його, як рідний дім, і до своїх працівників ставився практично як до членів сім'ї. Після роботи він зазвичай сідав за стіл і підбивав підсумки дня за пляшкою червоного італійського вина. Коли працівники закінчували прибирання та приготування до наступного дня, він люб'язно пропонував скласти йому компанію, але всі як правило ввічливо відмовлялися, бо поспішали до власних родин. І тільки Лара залишалася в ті дні, коли була у сварці з чоловіком і не дуже квапилася додому. Напевно тому саме в неї з начальником склалися більш дружні стосунки, ніж у інших. Він часто розповідав їй про своє життя, віднайшовши в ній вдячного слухача. Згодом Лара, розслабившись після напруженої роботи, у приязній атмосфері також почала розповідати про власні біди та життєві негаразди, а потім довго слухала мудрі поради старшого товариша.

Цього разу він довго мовчав і міркував над щойно почутим. Урешті спорожнив одним духом келих, заговорив:

– Ситуація не добра, проте надія є. Я не кажу зараз про твої стосунки з чоловіком, там без психолога ради не даси. Я зараз про житло думаю. Так от: нову квартиру тобі не винайняти з багатьох причин, головна з яких – це гарант після примусового виселення. Ти ж розумієш, що на таке ніхто тепер не погодиться. Як я розумію, власник квартири – людина розумна, тож, він чудово розуміє, що гроші за п'ять місяців зможе повернути лише через суд, а це ще додаткові витрати. Якщо він ще й практична людина, то погодиться на те, щоб ти повернула йому всі гроші в обмін на новий контракт на твоє ім'я.

Лара зойкнула:

– Та де ж я стільки грошей знайду?!

– Не переймайся, щось вигадаємо. Я, наприклад, можу дати тобі позику і щомісяця відраховуватиму із зарплати певну суму, то так і розрахуєшся.

Сльози вдячності блиснули на очах у Лари. Помітивши їх, він посміхнувся і сказав:

– Я це роблю задля власної вигоди: тепер ти ще довго не зможеш чкурнути від мене і будеш працювати тут, а вправні працівники мені потрібні.

Вони розсміялися, і невидимий важкий камінь упав із душі жінки. Згодом усе відбулося саме так, як і казав містер Отторіно: господар квартири погодився укласти новий контракт на ім'я Лари за умови, що вона поверне борг за минулі місяці. Тож борг було сплачено, контракт укладено, і Лара, врешті, змогла зітхнути спокійно: більше Марко ніколи не зможе вказати їй на двері! Звичайно, що йому про це вона не розповіла…

Наближалася довгоочікувана літня відпустка. Віталік, як зазвичай, проводив свої канікули у бабусі. Марк продовжував свою гру в мовчанку, гордо походжаючи квартирою, демонстративно не помічаючи дружину і цілком не підозрюючи про зміни котрі насувалися. Лара теж вдавала, що його не існує, але все таки заледве стримувала себе, щоб не послати його під три чорти. Після всього того, що сталося в ній народилося незнане їй до цього почуття, чимось схоже на презирство. Але вона не змогла б вигнати Марка з квартири: ще надто свіжою була її пам'ять про кохання, величне почуття та безмірну вдячність за минулі щасливі роки з ним. Також за те, що, завдяки йому, віднайшла в собі сили та сміливість піти від першого чоловіка. Однак перебувати з Марком під одним дахом було просто нестерпно. Одного разу вона не стрималася і таки запитала в нього:

– Якщо у тебе вже все готово до переїзду в інше місто, то чому ти тягнеш гуму, чому не їдеш звідсіля?

Марк посміхнувся і зарозуміло відказав:

– Не хочу позбавляти себе задоволення побачити на власні очі, як тебе викинуть на вулицю.

Лару немов струмом вдарило: «За що? Чому він так робить? Чому так жорстоко поводиться з нею?… І за що я його любила?» Вона цілком іншими очима глянула на Марка та прошепотіла: «Так, уже невдовзі ти насолодишся цією виставою».

Насправді, Лара вже давно думала поїхати кудись і відволіктися, щоб не зустрічатися з ним щодня. Провести свою відпустку разом із Марком в одній квартирі, для неї вже стало просто нестерпно та, врешті, й неможливо.

– Ксеню, а чи не гайнути нам кудись дуже далеко, у веселе й екзотичне місце! Адже у тебе теж відпустка незабаром?

– Знаєш, а це дуже добра ідея! Я із задоволенням. Куди поїдемо?

Лара замислилася:

– Як щодо Ібіци чи Канарських островів? Кажуть, там дуже гарно та весело, багато молоді, і можна забути геть про всі проблеми. А мені це зараз просто життєва необхідність!

Ксенія з жалем подивилася на подругу:

– Аж так погано?

– Мені просто гірко від усвідомлення того, що моє кохання до Марка, можливо, не відразу, але зникне: воно випаровується щодня, і невдовзі між нами постане нездоланна прірва. Я це знаю точно, я вже проходила крізь це. У моєму серці зараз згарище та руїни, мені просто необхідно набратися сил, щоб продовжувати бути з ним під одним дахом, поки він сам не вирішить піти від мене: вигнати його я не зможу, ти ж знаєш.

Ксенія розуміюче кивала головою:

– Тоді тобі тим паче не треба даремно засмучуватися, біжи негайно в турагенство та замовляй путівки. Світлана поїде з нами?

– Ні, у неї відпустка тільки наступного місяця. Нас не можуть відпустити одночасно.

Однак у турагенстві не виявилося путівок до Іспанії в цей період, адже відпустка починалася післязавтра та тривала всього 10 днів. Потрібні були «гарячі» путівки.

– Ксеню, Іспанії, на жаль, немає. В агенції дуже радять модний напрямок – Червоне море. Та й Діана, подруга з України, підбурює їхати саме туди. Вона була в Єгипті неодноразово і ділилася чудовими враженнями.

– Але ж це ж Африка, – телефоном голос подруги звучав невпевнено.

– Якщо бути точною, то це Синайський півострів, який географічно розташований в Азії, коли це тебе заспокоїть. Ну так ми й хотіли щось екзотичне! Агент дуже розхвалював, та й ціна приваблива: тиждень у хорошому готелі в Шарм Ель Шейху коштує як 3 дні на Ібіці!

– Але ж це там був нещодавно терористичний акт у готелі? – тихо додала Ксенія.

Лара не зніяковіла:

– Так, рік тому. За цей час у світі скільки таких актів було скоєно? Що ж тепер, удома сидіти? Так від долі не втечеш, вона тебе і вдома знайде. Але якщо це тебе напружує, я можу подивитися інший напрямок.

Лара лукавила, насправді, вона вже все вирішила і подумки твердила: «Ну погоджуйся ж, а то доведеться застосувати силу». Це було на підсвідомому рівні, інтуїція в Лари була напрочуд потужною, і вона звикла довіряти власному внутрішньому голосу. Щойно агент вимовив слово «Єгипет», щось стиснулося в неї в серці, а мозок підірвала думка: «Так! Так! Це саме те, що треба!»

На превелике полегшення, Ксюша погодилася на її пропозицію без застосування тортур, і Лара одразу ж купила путівки. Щаслива і радісна, вона побігла додому складати речі, оскільки виліт було призначено через день, слід було все підготувати. Марка вона, звісно, попереджати не мала наміру. «Хай думає, що я до мами поїхала». Але наступного вечора, коли Лара повернулася з роботи, то побачила Марка на кухні, який сидів за столом і прискіпливо розглядав їхні путівки. Серце боляче вкололо: «Тільки б не порвав! Завтра виїзд о 6 ранку, в турагенстві поміняти ніяк не встигну. А чекати від нього можна чого завгодно!» Він, урешті, глянув на Лару:

– І що це означає? Зібралася відпочивати? Вас із Ксенією ще тільки в Африці не бачили! – Він глузливо усміхаючись розглядав дружину. – Замість того, щоб свої речі збирати і шукати житло, вона, бачте, на курорт їде!

Лара рішуче підійшла і вирвала в нього з рук документи:

– Думаю, що тебе це вже не стосується, куди я їду і що роблю!

– Ти маєш рацію, мене це більше не цікавить. А шоу з твоїм виселенням може почекати і до твого повернення.

Лару дуже зачепив зарозумілий тон чоловіка, тож вона, хутко сховши документи в сумку, взяла копію нового контракту і поклала перед ним на стіл:

– Мені дуже шкода тебе засмучувати, але шоу з моїм виселенням не відбудеться… хіба що з твоїм!

Вона зухвало дивилася на чоловіка, котрий напрочуд швидко почав бігати очима по сторінках документу. Лара бачила, як змінювався вираз його обличчя як тільки він вчитався у його зміст. Нарешті, він підвів очі на неї, виглядав він дуже пригнічено і приховати це ніяк не вдавалося:

– І що тепер? Ти виженеш мене?

– А навіщо виганяти? Ти ж уже знайшов собі тепле гніздечко, сам поїдеш. І, бажано, до мого повернення!

Марк запротестував в розпачі:

– Я блефував! Я нічого собі не знайшов і навіть не шукав. Та й не збирався я тебе залишати!

Лара гнівно блиснула очима:

– А от і дарма! Тепер у тебе залишився лише тиждень для цього.

Вона пішла докласти решту необхідних для подорожі речей та косметику, адже валізу було зібрано ще вчора. Марко нечутно ввійшов у кімнату, вигляд у нього був жалюгідний:

– Ларо, благаю тебе, не їдь! Я люблю тебе і знаю, що ти теж мене любиш. Давай залишимо цей інцидент позаду, поїдемо разом відпочивати, куди ти захочеш.

– Щодо моєї любові… гм, я зовсім не впевнена, що вона ще жива, тай реанімувати її немає ані сил, ані бажання. А стосовно відпустки – ти за п’ять років нашого подружнього життя жодного разу не виявив бажання провести її разом, як на мене, не варто й починати.

– Ти так зумисно кажеш, щоб зробити мені боляче – і правильно, я вартую цього! Але не кажи, що не кохаєш, я не повірю! Ти ж знаєш, що я жити без тебе не можу, я дихаю тобою!

Лара зачудовано підняла брови:

– І все це, що відбувається тепер, це звісно, доказ твоїх глибоких почуттів до мене, – зіронізувала вона. – Якщо любиш, то чому такий жорстокий зі мною? Як ти поясниш своє рішення не оплачувати оренду квартири?

Марко опустив голову:

– Я не можу тобі це пояснити, це не було обдумане рішенням, а спонтанне… Але повір мені, я зроблю все, щоб виправити мою помилку, щоб повернути твоє кохання! Я знаю, ти напевно позичила значну суму, щоб віддати борг за квартиру: без цього господар не погодився б укласти новий контракт. Я обіцяю повернути цей борг, у мене є гроші. Тільки не їдь в Єгипет!

Лара замислилась. Звісно, розчарування від вчинку Марка було велике, але вона розуміла, що без його фінансової допомоги вона навряд чи зможе забезпечити нормальне життя собі та синові. Вона заробляла не погано, але навіть і раніше на одну її зарплату було складно вижити, а з таким великим боргом і поготів. Можливо, ще й до Марка залишились почуття, поховані під товстим шаром образ і розчарувань. Але чи зможе вона їх відновити? Чи можна склеїти розбиту посудину? Марк, помітивши вагання в очах Лари, продовжував її благати, засипаючи обіцянками. Лара практично вже була ладна погодитися. «Але Єгиптом я не пожертвую! Нехай земля горить ясним полум’ям, але я туди поїду!» Вона сама до решти не розуміла, чому їй так життєво необхідна ця поїздка, тож вирішила скоритися голосу інтуїції.

– Марко, ти мені не чужа людина, я пам’ятаю все добро, котре ти зробив мені. Саме тому я даю тобі шанс: ти можеш залишитися, якщо виконаєш усі свої обіцянки, але в Єгипет я поїду.

Він опустив голову і, дивлячись на неї з-під лоба, вимовив хрипким голосом, карбуючи кожне слово:

– Якщо ти поїдеш, то між нами все закінчено! Ти мене більше ніколи не побачиш!

Лара взяла сумки і пішла до виходу, вже на порозі обернулася і сказала:

– Значить, так і буде, – і швидко покрокувала геть.

Вона боялася, що Марк кинеться їй навздогін і почне істерити, благаючи повернутися. Була глуха ніч, іти було нікуди, але вдома залишатися вона більше не могла. Їхати до Ксенії було далеко, та й не хотіла вона будити подругу посеред ночі. Лара раптом згадала, що має ключі від ресторану, який розташовувався в сусідньому кварталі. Був розпал літа, але вночі все ж таки на вулиці трохи прохолодно, тому дівчина вирішила піти в ресторан і там дочекатися ранку. Містера Отторіно вже не було, хоча він не раз залишався допізна дивитися свої улюблені телевізійні програми. Лара вляглася на стіл у надії поспати, але до самого ранку так і не склепила очей…