Дiєвi люде
Герасим Никодимович Калитка - багатий крестьянин.
Параска - жiнка його.
Роман - син їх.
Савка - кум Герасима, крестьянин.
Банавентура Копач.
Невiдомий - єврей.
Гершко - фактор.
Мотря - наймичка.
Клим - робiтник.
ДIЯ ПЕРША
ЯВА I
В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий.
Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема - один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся… Попробуєм!..
ЯВА II
Роман i Невiдомий.
Невiдомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров.
Невiдомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невiдомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повиннi буть назад.
Невiдомий. Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III
Тi ж i Копач.
Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидкiв часний! Хе-хе-хе!
Невiдомий. А ви разлi часний? Не похоже.
Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невiдомий. Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене є дiло до Смоквинова. (Пiшов.)
ЯВА IV
Копач i Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Заметь - це пройдисвiт! Я їх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт i фураж часто получав, знаю їх, да i они меня знають! Тепер лiт трiдцать в одставкє, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?
Роман. Ще в городi.
Копач. Хотiв поздравити його з прiобрєтєнiем зємєлькi… А Прасковєя Iвановна?..
Роман. У попа.
Копач. Так! Торiчелiєва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш - це з фiзiкi. В такiм разi - адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)
ЯВА V
Роман, потiм Мотря.
Роман. Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукає кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… I все вiн зна - тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима: "Чого там? Нема менi часу".
Роман. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Зашиєш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.
Входе Мотря.
Роман. Заший. (Показує.)
Мотря. Де це ти так розпанахав?
Роман. Зачепився за вила.
Мотря зашива, Роман її цiлує.
Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!
Роман. Хiба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?
Мотря. То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже й губи розпустив.
Роман. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращої невiстки не треба.
Мотря. Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приїхали.
Роман. Батько? Справдi.
Мотря вибiга.
ЯВА VI
Герасим i Роман.
Герасим. А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?
Роман. Та я розiрвав рукав… Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пiшли до попа…
Герасим. Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої ремiняки не порiзали на батоги.
Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас i Копач. (Вийшов.)
Герасим (один). Жид-то дiло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i колосується жито; i все то грошi, грошi, грошi… Кусочками, шматочками купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так, - однiєї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртiв випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля свиней шiсть чоловiка день при днi працює!.. I яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумiю… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранцiв, сам їх рiзав, торгував мнясом у рiзницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не iначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при днi працюєш, жiнка з дiжi рук не виймає - i тiлько ж всього-на-всього двiстi десятин, а то ж, мабуть, i в десять тисяч не вбереш. Не спиться менi, не їсться менi… Пiд боком живе панок Смоквинов, мотається i туди й сюди, заложив i перезаложив, - видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю… Ай, кусочок же, двiстi п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, i поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає… Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п'ятнадцять тисяч! Де ти їх вiзьмеш? Прямо, як iржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хiба послухать жидка, пiти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих i розпускать їх помаленьку: то робiтникам, то воли купувать на ярмарках… Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й грошi. Страшно тiлько, щоб не влопатись… Обiщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це вiн уже й заходив. Цiкаво дуже бачити фальшивi грошi.
ЯВА VII
Савка i Герасим.
Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.
Герасим. А навiщо ж то я вам так пильно потрiбен?
Савка. Вiдгадайте! Шкода, не вiдгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованцiв з сотню, до Семена.
Герасим. Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хiба у мене банк, чи що?
Савка. Та до кого ж ти i вдаришся? Жид злупе такого проценту, що нiяк не викрутишся потiм.
Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.
Савка. То вже лупiть краще ви, куме, та дайте.
Герасим. Нема! Хоч носа вiдкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всi вiддав за землю.
Савка. Де ж тi грошi, куме? Я сам не раз, не два
Герасим. Та господь їх знає. Я над цим думав.
Савка. Чув я, що Жолудь нечистi грошi має, вiд самого, не при хатi згадуючи, сатани, то, може, й другi так саме достали… Тiлько де ж вони з ним познайомились i як? От що цiкаво! Вже ж i я не полохливого десятка, пiшов би до нього в гостi у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, iродiв син! Чи душу йому, луципiровi, треба, то нехай би брав, бо без душi, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив пiд Iвана Купайла, як менi казано, на роздорiжжя… Повiрите, звав, нехай бог простить, Гната безп'ятого! Так що ж - не вийшов, тiлько налякав.
Герасим. Цiкаво! Розкажiть, будь ласка…
Савка. Знаєте, за третiм разом, як я гукнув: вийди до мене, безп'ятий, я тобi в нiжки уклонюся, до смертi слугою твоїм буду!.. А вiн - i тепер моторошно - зайцем мимо мене - тiлько фа! аж свиснув, та хо-хо-хо! То я тiкав з того мiсця, мало дух з мене не виперло… Прости господи! Двi недiлi слабiв: бувало, тiлько що шерхне, так увесь i затремтю, i волосся на головi пiднiметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.
Герасим. Не надiявся, куме, щоб ви такi смiливi були…
Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От i тепер: пiслязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договiр же такий: як грошей в строк не вiддам - хлiб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, - знову пiшов би кликать, так грошей треба.
Герасим. Смiливi, смiливi ви, куме, з вами i не такi дiла можна робить.
Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тiлько без грошей, а з грiшми, сказано ж, i чорт не брат.
Герасим (набiк). Треба це на ус закрутить.
Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Герасим. Що його робить? Хiба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обiходу; тiлько платю п'ять процентiв у мiсяць. Коли дасте п'ять процентiв, то я подiлюся з вами, так уже, для кума.
Савка. П'ять?.. Та що маєш робить… I за це велике спасибi, давайте.
Герасим. Принесiть же менi запродажню запись на воли.
Савка. Як? Хiба ж я вам воли продав?
Герасим. Вийде так, нiби продали… Нiби! Розумiєте? А я тi самi воли вiддам вам до Семена, а на Семена ви вiддасте менi сто карбованцiв i запродажню я розiрву, а як не вiддасте, то я вiзьму воли… Так коротча справа.
Савка. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?
Герасим. Нi. Ви пiдiть у волость, то писар знає i напише таку запродажню як слiд, а ви запродажню принесете менi, то я вам грошi дам.
Савка. Та вiзьмiть, куме, векселя, навiщо вам ця плутанина?
Герасим. Нi, куме, я переконався, що запродажня надежнiще векселя…
Савка. Так… Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
Герасим. Дома.
Савка. Так… Прощайте. (Набiк.) Е, куме, мабуть, i в тебе нечистi грошi, i в тебе душа вже не своя. (Зiтхає, виходить.)
Герасим (сам). Одважний чоловiк! До чорта ходив i на все пiде за грошi, а я вiзьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери грошi… не вiддаси грошей - давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежнiще.