Read the book: «Вибрані поезії»

Байда

(історична поема)

І

 
До великої покари,
На розпутті при дорозі
Судять Байду яничари
В Золотім Галатськiм Розі.
 
 
Суд скінчився.– Хлопці, гайда,—
Мовив сам Султан турецький,—
Люту смерть хай прийме Байда,
Князь-отаман Вишневецький.
Та й скатуйте розбишаку,
Щоб почула і забула
Україна з переляку
І дорогу до Стамбула.
Хай почує вся отара
Гайдамаків запорізьких,
Що чекає й їх та кара
На плацах золоторiзьких!
«Смерть йому!» – кати гукнули,
Змовчав Байда перед горем,
Тільки іскри промайнули
В грiзнiм погляді суворім…
Тут взяли його наскоком
Яничари злiснi й грiзнi
Й почепили правим боком
Та на гак товстий залізний.
 

II

 
– Гей, не гнись, могутня спино,
Не зломись, моє ребро!
Ти прощай, прощай, Вкраїно,
Ти прощай, старий Дніпро!
 
 
Хай же турок не вчуває,
Як терплю я муки й глум… —
І старий козак співає,
Розганяє біль i сум,
 
 
Оддає він богу дяку,
Що досяг цього вінця,
Що не знав ніколи ляку
За Вкраїну до кінця.
 
 
До його тут кат нагнувся,
Щоб надати більше мук,
Байда хутко стріпонувся,
І вхопив од турка лук,
 
 
І тремтячими руками
У Султана навдалу
Понад злісними катами
Він пустив свою стрілу.
 
 
Та пропав задармо замах,
Бо в очах маріла мла
І в руках в кривавих плямах
Поковзнулася стріла!..
 
 
Через три дні він скінчився,
Як дійшов до серця крюк,
Та терплячим залишився
Аж до смерті серед мук.
 
 
А як турки прибирали
В яму з крюка мертвяка,
В ту сторінку позирали.