Кохання прийде до трьох подруг, Віри, Мар’яни та Христини, навесні, з пахощами бузку та гірким присмаком жасминового трунку на вустах. Воно буятиме влітку, даруючи спекотні ночі кохання і раптові грози, а восени збере врожай – втрат, і надбань, і усмішок крізь сльози. Кожна з жінок заплатить свою ціну за кохання, і лише тому, що одна людина вважатиме себе сильнішою за долю. Що ж, врешті-решт, принесе їм зима – звичний холод самотності чи вистраждане, вимріяне тепло сімейного вогнища?
Все лине до світла... Особливо те, що приречене жити в пітьмі. Йому особливо гостро хочеться того, чого воно позбавлене. В той час як ті, що живуть у світлі, його не помічають. Для них воно звичне, повсякденне. Жорстока іронія....
У брехню повірити легше. Вона якась...реальніша, чи що. А правда зазвичай неймовірна. Правди взагалі не люблять. Бо іноді вона буває і жорстокою, такою, що може вбити.
Коли рухаєшся в неправильному напрямку, витрачаючи намарно енергію, то й рух цей марний, усе життя намарне.
Немає такого компаса, який би вимірював правильність чи хибність життєвого напрямку. Ти просто рухаєшся в потоці часу й отримуєш те, на що заслуговуєш. От і все.
Що має бути — те буде. Де б ти, чоловіче, не був, доля тебе знайде.
Отзывы