Мелодія кави в тональності сподівання

Життя взагалі дуже справедливе й одночасно жорстоке. Ти або приймаєш його правила і продовжуєш боротися та жити, або поволіскочуєшся з уторованого шляху на узбіччя та гинеш.

Іноді потреба любити і бути коханою в жінці настільки сильна, що цілком затьмарює їй реальність та бажання правди.

Коли в жінки за плечима малі діти та інтереси родини, вона стає в рази мудрішою, передбачливішою і сильнішою. У цьому навіть геройства особливого нема. Лише банальна реальність виживання.

Шлюб - це навіки, і сепарація тут не завадить. Хіба смерть розлучить. Тільки не знати, чия то смерть буде та які від такого шлюбу виростуть діти. Навряд чи щаливі, бо нещасні мама і тато аж ніяк не роблять щасливими своїх дітей.

Очевидно, у житті є втрати та трагедії, з якими неможливо змиритис або забути. Час лікує далеко не всі рани. Він лише притлумлює гостроту відчуттів, дає перевести подих, щоб жити далі, але, як задавнена хвороба, ніколи не відпускає повністю. Варто необережно торкнутись спогадів - і біль повертається з новою силою.