Font:Smaller АаLarger Aa
Правда, мамо, — то все душі,
А не зорі там горять?
Так навчи ж мене, голубко,
Щоб і я так прожила:
Щоб добро робити вміла
І робить не вміла зла!
1888
Надія
Зівяла вже та квітка запашна,
Її нема — сама суха стеблина…
А як цвіла, лишаючи, вона,
Аж кращою ставала вся долина!…
Тепер лука порожня і сумна:
Вона була її краса єдина…
Надія-квіт умерла, одцвіла,
її нема — вмирають поривання…
Була вона — душа тоді жила,